Котелевський район Полтавської області в своєму соціально-економічному розвитку завжди вирізнявся стабільністю, притаманною працьовитому сільськогосподарському краю. А відколи його очолила фахівець із величезним досвідом роботи в агропромисловому комплексі, Герой України Тетяна Корост, він упевнено перемістився з 8-го (2009 рік) на 1-ше місце (2010 рік) в рейтингових оцінках облдерж­адміністрації і лідирує за показниками розвитку реального сектору економіки. Такого успіху вдається досягати завдяки вмілому поєднанню багатого людського потенціалу, природних ресурсів з талантом керівника високого класу, який уміє поставити мету і досягти її. 

Учні називають його «українським музичним Конфуцієм», бо Маестро  диригує не лише руками, а й очима, серцем, душею. Навіть коли став лише консультувати студентів у Національній музичній академії ім. П.І.Чайковського кілька разів на місяць, поспішав туди щодня, у свої «за дев’яносто» перестрибуючи через дві-три сходинки. Наголошує: «Рух — це здоров’я. Я тільки пішки добирався з Києва на дачу, і на  ескалаторі в метро не стою, а спускаюся». І додає: «Завжди чекаю закінчення літа, щоб з вересня знову приступити до праці зі студентами». 

…По дзеркальному плесу річки, обабіч якої схилили своє гілля дерева, пливуть човни. На веслах — красені-офіцери, поруч них — юні панянки в білосніжних сукнях весело обговорюють паризькі моди і найближчі бали. Несподівано річка йде під землю — це відкрили шлюз, і подорож наших героїв триває вже у підземному гроті. Панянки верещать, кавалери затамували подих. Але вода знову піднімає всіх вгору. Прогулянка завершується. Пари виходять на освітлену сонцем галявину, де всіх чекають танці та частування.

У XIX столітті такі сценки з дворянського життя можна було спостерігати в парку під назвою «Лабіринт». Розташовувався він в Херсонській губернії, у нинішньому Вознесенському районі Миколаївської області. Творець цієї унікальної оази посеред посушливого степу — Віктор Скаржинський.

Суперечки щодо оцінки ролі легендарного розвідника розпочались відразу по війні. Так, видатний фізик, лауреат Нобелівської премії Жоліо Кюрі захоплено писав: «Якби мене запитали, кого я вважаю найбільш мужнім і привабливим серед плеяди борців з фашизмом, я без жодних сумнівів назвав би Миколу Кузнецова — великого гуманіста, який знищував тих, хто прагнув знищити людство». Натомість відомий письменник Улас Самчук у зверненні до співвітчизників на великій Україні наголошував: «Коли ви будете проходити біля того пам’ятника (Кузнецову. — Авт.), пам’ятайте, що його поставлено провокатору за знищення дуже вартісних ваших братів і сестер». Навіть у ці дні, коли відзначається вже сторіччя з дня народження «ліквідатора бонз фашистського окупаційного режиму на Україні», як зазвичай представляли розвідника у радянських довідниках, давня суперечка щодо його справжнього місця в історії не завершена.  

За кілька днів до цієї дати мов рідній людині зраділа слову, яке змалку здавалося мені загадковим у своєму селі, а вже кілька десятиліть, ще від студентства, не чула його більше ніде і не зустрічала нікого, хто б знав, що це означає. І от з’ясувалося: воно з дитинства знайоме й нинішньому ювіляру, хоч його батьківщина на Донеччині й далекувата від моєї на Київщині, що неподалік столиці. 

Коли 1983 року на базі Сумського педагогічного інституту  проходила традиційна всесоюзна науково-практична конференція, присвячена питанням вивчення давньоруської літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», навряд чи хтось з її учасників очікував на якусь сенсацію. Однак вона таки сталася. 

 Один із яскравих спогадів мого дитинства: батько-фронтовик при світлі гасової лампи крадькома витирає скупу чоловічу сльозу, слухаючи радіопостановку за романом Василя Кучера «Голод». І з гордістю говорить: це наш земляк, він написав правду про війну. Та пройде ще немало років, доки я зрозумію, чому ця проста розповідь про моряків-севастопольців, що гинули від спраги, спеки і голоду в шлюпці посеред моря, хвилювала колишніх воїнів-фронтовиків більше, ніж звичні для тих часів книги і фільми, в яких «наші» з легкістю нищили фашистів десятками і сотнями. 

 Саме цій даті присвятив свою перемогу 2 липня  над британцем Девідом Хеєм  молодший брат Віталія Володимир. Разом з уславленими земляками  святкувала вся країна — вперше легендарним братам вдалося зібрати в родині всі чемпіонські пояси найпрестижніших боксерських  організацій.

Ім’я цього видатного вченого належить усьому світові. А от Чернігівщина пишається ще й тим, що звідси походить коріння Миколи Миколайовича по лінії батька — віднедавна представники  одного з родових відгалужень Олександр та Надія Миклухо-Маклаї у селі Калитянському відкрили музей. Водночас найріднішим місцем в Україні для Миколи Миклухо-Маклая став Малин на Житомирщині. 

Українці у світі. Цієї теми у розмовах з Петром Яциком ми торкалися неодноразово, починаючи з нашої першої зустрічі.

— Ми ніби й вчені, й розумні, й працьовиті, а як ми мало досягаємо! Чому? — запитував часто Петро Яцик і сам же й відповідав: — Бо найбільшими нашими ворогами є не росіяни, німці, поляки, євреї чи хтось інший, а те, що ми бажаємо своїм дітям: «Учися, синку, щоб не робити так важко, як ми».