Михайло Кравчук народився в селі Човниця Волинської губернії (нині  —  Ківерцівського району Волинської області) у сім’ї православного українця Пилипа Йосиповича та лютеранки Адельфіни Йосипівни.  Мама Михайла була німкенею. Надзвичайно освічена, вона знала кілька іноземних мов, але проживши у Човниці років із десять, намагалася всім прививати любов до української. Саме вона навчила своїх дітей бездоганно розмовляти нею, і водночас навчала їх французької, німецької, польської, італійської та російської мов.

Народний художник України і СРСР, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка в пам’яті колег залишився небагатослівним та завжди бездоганно вдягнутим чоловіком із військовою виправкою. На відміну від більшості представників творчої богеми, робочий день Миколи Глущенка був чітко розписаний. Він надто цінував час, щоб бездумно його марнувати, адже справжню вагу кожної миті і миттєвості знав із власного досвіду. 

Життя людини, яка увійшла в історію, стала відомою чи видатною, як правило, пов’язане з університетами. І це —закономірно. Університет є скарбницею наукових знань і соціального досвіду. Він навчає і виховує, надає професію, забезпечує конкурентну спроможність, виводить людину на верхні щаблі суспільної ієрархії.

Три університети випали на долю Михайла Драгоманова. Кожен із них подарував йому можливості для утвердження себе як особистості. У кожному з них він залишив частину своєї душі, волі і характеру.

Ця яскрава, імпульсивна особистість вийшла з народних низів і завдяки природним  здібностям зуміла піднятися до керівника великої світової держави, яким був Радянський Союз у ХХ столітті. Більша частина його буремного політичного і трудового життя пов’язана з  Україною. Микита Хрущов залишився у пам’яті людей як людина енергійна, мужня, щирих душевних поривів та суперечлива, здатна до крутих змін і несподіваних державних рішень.

Свою рідну школу я не впізнав: стіни її двоповерхової будівлі сяяли сонячними фарбами. Дах прикрашала єврочерепиця. Над фронтоном входу привертав увагу напис: «Донецький інститут МАУП». Ліворуч від нього меморіальна дошка повідомляла: в цьому приміщенні в 1951 — 1954 роках навчався Василь Стус.

А ще кілька років тому, коли я підійшов до школи № 75 міста Донецька, відчув щемливі почуття втрати і скорботи: ніби роками юності проїхала важка і невблаганна машина плинності часу. Стіни плакали сльозами сірої штукатурки, дерева, посаджені руками Василя Стуса і його однокласників, сумно схиляли до землі своє гілля. Про долю колись середньої школи свідчила дошка, а на ній — слова-вирок її майбутньому: «початкова» — на той час тут навчалося... кілька хлопчиків та дівчаток — «останніх з могікан» шкільного осередку.

І з’явився на білий світ,  у містечку Куликів на Львівщині,  Богдан Сильвестрович Ступка знаково: 27 серпня — в день народження своєї мами та Івана Франка. Марія Григорівна — добрий ангел його родинної домівки, Великий Каменяр — творчої, з 1978 року  в Національному театрі імені Івана Франка. Була й професійна родинна знаковість: батько — хорист, старший мамин брат — соліст, тітка — концертмейстер Львівського оперного театру; зустрічі з видатними співаками, зокрема Іваном Козловським і Сергієм Лємешевим, за лаштунками у  дитинстві. Згодом — театральна спадкоємність у власній сім’ї: дружина Лариса — балерина, син Остап — актор-франківець, причетний до театру й онук Дмитро.

Винахідника рамкового вулика ще за життя нарекли Великим Пасічником і Колумбом бджільництва. Він став рятівником крилатих трудівниць, яких віками нищили заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із бджолиних гнізд, розміщених у дуплах дерев або вуликах-дуплянках.

Давній козацький рід видатного бджоляра прославила не стільки войовничість його представників, скільки вченість знаменитого церковного і громадського діяча Феофана Прокоповича. Однак недарма ще мудрий Григорій Сковорода стверджував, що розум і багатство рідко живуть разом.

"Урядовий кур'єр" став останнім виданням, на запитання якого відповів Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим Василь ДЖАРТИ.

У народі повелося казати: якщо дерево псується з крони, то варто придивитися до кореня. Це стосується і вітчизняної анімаційної сфери. Протягом року на «Укранімафільмі» державним коштом виробляється 2-3 мультфільми, а здобути профільну освіту можна лише в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Про стан української анімації та профільну освіту розмова з метром мультиплікації, викладачем із 15-річним стажем Євгеном СИВОКОНЕМ.

 За останні десятиліття вітчизняна наука пройшла досить складний, тернистий шлях від майже повної руйнації її матеріально-технічної бази до становлення окремих напрямів. У ці нелегкі часи неоціненний внесок у її розвиток зробив учений світового рівня академік Борис Патон. Саме Борис Євгенович має виняткову здатність передбачати перспективні тенденції, які зрештою відіграють вирішальну роль на певному етапі науково-технічного прогресу. Ми поцікавилися у видатного науковця, як здобуття країною незалежності вплинуло на інтелектуальну сферу, наскільки важливими є наукові розробки та якою буде наука майбутнього.