Його зоряний час припав на 20-ті роки. До 17 липня у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» спільно з московською галереєю  ПРОУН представлено творчі здобутки Василя Єрмилова (1894 — 1968 рр.).  На диво не пафосна, як для «Арсеналу», виставка налічує понад 200 творів живопису, графіки, візуальних об’єктів: від ескізу цигарок до дизайн-проектів і оформлення агіт-потягів.  Зоряний час Єрмилова припав на 20-ті роки. Він став одним із провідних художників-конструктивістів та дизайнерів того часу, що визнано і західними фахівцями. 

Першим  українцем, який 100 років тому ступив на берег найхолоднішого материка, був Антон Омельченко з Полтавщини. Про нього згадує у своєму щоденнику відомий полярний дослідник Роберт Скотт, його ім’ям названо бухту на Березі Отса. Та більшості земляків він і досі  невідомий.

 Ці слова сказав якось під час довірливої бесіди курсант з Монголії Цахіагійн Елбегдорж начальникові курсу монгольської національної групи Львівського вищого військово-політичного училища майорові Валерію Івановичу Рижаку. Фраза заінтригувала, тому й запам’яталася. Хіба міг подумати, що колишній вихованець очолить уряд, а відтак стане Президентом Монголії? Якби сказав її хтось інший, самовпевнений, кар’єрист за характером, який завжди рвався у передовики, прагнув бути серед лідерів, то, можливо, й не звернув би уваги на слова, які ніяк не сподівався почути від зазвичай мовчазного, скромного, небагатослівного Цахіагійна. 

Про деяких визначних людей говорять, віддаючи їм шану, в минулому. Заслуги Петра Федоровича Шпака, хоча, на жаль, і немає його з нами, навпаки, нині є надзвичайно актуальними і мають прислужитися саме майбутньому. Складні газові відносини із північним сусідом та й загальні ознаки енергетичної кризи у світі знову і знову повертають колег та наступників Петра Шпака до його розробок і задумів.

В  анекдоті брежнєвської   доби «Ти воював на Малій землі чи відсиджувався в окопах Сталінграда?» — прозорий натяк на дві книги про Велику Вітчизняну. Одна  — «генсекова». Автор повісті «В окопах Сталінграда» — киянин Віктор Некрасов, учасник Сталінградської битви, офіцер-сапер, за своє «відсиджування» у фронтових окопах упродовж 1941-1944 років (1945-го демобілізований після поранення) нагороджений медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», орденом Червоної Зірки. Він написав неприкрашену правду про війну, яку не зміг заперечити навіть Сталін. Сталінська премія. Переклад на 36 мов. Кількамільйонний наклад. Фільм «Солдати» за цією повістю, відзначений премією Всесоюзного кінофестивалю. Всесвітня слава. 

Сьогодні сімдесятий день народження Івана Миколайчука — яскравої зірки українського кіно. За роль у фільмі «Тіні забутих предків», який тріумфував на міжнародному кінофестивалі в Мар-дель-Плата, його запросили на зйомки до Голлівуду, але про офіційний виклик він дізнався лише перед смертю. 

Тривалий час вважалося, що батьківщина неодмінного атрибута сучасної цивілізації — «голубого екрана» — США. Пріоритет цього винаходу приписували російському емігранту Володимиру Зворикіну, який у 1929 році виготовив кінескоп, а ще через два роки — електронно-променеву передавальну трубку, завдяки яким у 1933 році вдалося передати телезображення. Та створена з ініціативи ЮНЕСКО спеціальна міжнародна комісія дійшла висновку, що «перша у світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року». Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходу — син видатного українського поета Павла Грабовського Борис, якому 8 червня — 110 років з дня народження. 

 25 травня 1926 року до скромно вдягненого перехожого, який зупинився біля книжкової ятки на розі паризької вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель, підійшов незнайомець. Запитавши, чи шанувальник книжок справді Петлюра, він вихопив пістолет і випустив у беззбройного співрозмовника сім куль. Через 20 хвилин колишній глава УНР помер від поранень, а його вбивцю, який назвався Самуїлом Шварцбардом, затримали на місці злочину. За словами стрілка, його діями керувало прагнення помститися за єврейські погроми, вчинені свого часу петлюрівцями.

Лікар-гуманіст Олександр Богомолець мріяв продовжити людське життя, повернути людству вкрадені у нього хворобами "мільйони сонячних днів". Його фундаментальні дослідження в галузі імунології, алергології, геронтології, ендокринології стали наріжним каменем сучасних наукових теорій, а принципи профілактики та лікування й донині широко застосовуються в медицині.

Такої урочисто-траурної процесії, яка охопила понад півтори тисячі кілометрів і тривала понад два тижні, ще не знала українська історія. Як відомо, останні півтора року Тарас Григорович жив у Петербурзі, а 10 березня 1861 року там і помер. 12 березня був похований на Смоленському кладовищі російської столиці. Але друзі й близькі прихильники Шевченка вже тоді знали, що той посмертний прихисток Великого Українця тимчасовий: ще в день смерті, 10 березня, зібравшись у помешканні одного з братів Лазаревських, вони заприсяглися згодом перевезти його тіло в Україну. Для здійснення задуманого потрібно було зібрати кошти й одержати дозвіл центральної влади. Тож і сороковини відзначали в Пітері.