На станціях «Політехнічний інститут», «Поштова площа» і «Кловська». Одночасно з чемпіонатом Європи з футболу, за проектом «Євро Вірші — Euro Poems», ці поезії — де майже до кінця червня, а де до початку липня — мешкатимуть і на станціях «Держпром», «Радянська», «Академіка Барабашова» метрополітену в Харкові, біля пам’ятника Іванові Франку у Львові і вздовж вулиці Челюскінців, навпроти Центрального ринку, в Донецьку.  

Ця будівля з візерунками, наличниками, півколонами на фасаді здається невагомою. Тільки фахівці знають про справжню товщину стін, які, приміром, в основі дзвіниці сягають трьох метрів! Таке архітектурне рішення  дозволяє мати внутрістінні ходи з підвальних приміщень до другого поверху.  

З-поміж сотень уроків, одержаних за шкільною партою, один запам’ятався особливо. Вчителька української мови і літератури Марія Тимофіївна (світлої пам’яті!), яка щойно перевірила учнівські диктанти, перед усім класом розмахувала безграмотним писанням нашого однокласника, розпікаючи його на всі заставки. Коли вичерпала критичні аргументи, сказала: «Якщо ти й надалі писатимеш слово «село» через «и», на все життя залишишся дрімучим неуком — навіть якщо й купиш за сало інститутський диплом».  

«Я вже з першого робочого дня почав проводити аудит творчих людей», — скромно каже в одному з інтерв’ю «діяльний і креативний хлопець» Сергій Пантюк, щойно отримавши звання і повноваження секретаря Національної спілки письменників України (з приставкою — по роботі з молодими письменниками). Але щоб сортувати письменницьку братію на «здатних» і «нездатних», бажано все-таки самому за душею мати більш вагоме за імідж хлопця-друзяки на прізвисько Сліва, кількох модерних поезій і збірку новел під майже біографічною назвою «Як зав’язати з бухлом і курінням».  

Відкриття виставки збіглося з 90-річчям видатного українського письменника Анатолія Дімарова. Його присутність у столичному Українському домі надали події особливого значення. Адже учасники і гості виставки першими дізнались від радника Президента України Ганни Герман про нагородження письменника орденом Ярослава Мудрого IV ступеня, мали нагоду почути мудре слово легенди  вітчизняної літератури. Як завжди, він не підлаштовувався до події, а був самим собою — відвертим, щирим, відповідальним і оригінальним.

— Завдяки книзі, — сказав Анатолій Дімаров, — людина не втрачає духовності і розвивається. Письменник, якщо стоїть на стороні народу, любить його, повинен бути в опозиції до влади.

Наостанок ювіляр процитував Івана Франка, який писав, що одні люблять Русь як хліб і сало, а він гавкає щодня, щоб вона не спала… 

Ольга Чайка в Технічному коледжі ТНТУ ім. Івана Пулюя викладає діловий етикет. Називає себе солодкою жінкою через любов до солодощів. Збирати ж рецепти сала її спонукала сумна подія — передчасно пішов із життя батько, який був саломаном. Удома завжди мав понад десяток заготовок із національного продукту. Великими шанувальниками сала стали два його сини. Поминаючи батька, згадували, як він готував сало. Так і з’явилися в нотатнику Ольги Чайки перші рецепти.  

Сорок хвилин малював автографи Олександр Дубовик на примірниках своєї нової книжки «Слова». Виставка з нагоди її презентації відбулася в Музеї духовних скарбів України. Шанувальники живописного та літературного таланту митця відпустили Олександра, коли його покликав композитор і диригент Володимир Рунчак. Він присвятив митцю свій новий твір «Здрастуйте, пане Дубовик».  

«Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку. Книга рятує душу від здерев’яніння», – писав Кобзар. На Полтавщині люблять читати, а видавництва області щороку випускають у світ понад 200 найменувань книжок різної тематики. Цьому сприяє обласна програма розвитку інформаційної сфери, книговидання та книгорозповсюдження, один із напрямків якої – випуск соціально значущих видань полтавських авторів та поповнення фондів місцевих бібліотек книжками видавництвах області.  

За 200 років, що минули від початку вітчизняної війни 1812-го, написано чимало книжок про тогочасні події. Певна річ, серед авторів безпосередні учасники битв і походів виявилися в меншості. Тому на особливу увагу заслуговує видання Святогірського державного історико-архітектурного заповідника — книжка спогадів князя Миколи Борисовича Голіцина «Офіцерські записки, або Спогади про походи 1812—1814 рр»). Про раритетну річ, що розрахована на широке коло читачів, кореспонденту «УК» розповідає заслужений працівник культури України провідний науковий спеціаліст заповідника Володимир ДЄДОВ.  

Усі події мають розглядатися в контексті своєї доби — всебічно і комплексно. Тільки така точка зору буде переконливою і справді об’єктивною. Саме з цих позицій розглядають свою діяльність фахівці Українського інституту національної пам’яті. На зустрічі із залюбленими в минувшину свого краю і своєї держави чернігівцями у рамках просвітницької програми «Зустрічі на стародавньому Дитинці» вони розповіли про власне бачення суті таких понять, як «історична пам’ять» і «національна пам’ять» та співвідношення між ними. І підкріпили свою розповідь презентацією доброго десятка нових видань.