У лютому 1940 року десятирічного Збігнєва вивезли разом із родиною з Тернопільщини до Сибіру. Страшне заслання. Але він згадує його у розмовах з друзями і в книжках не тільки з болем, а й з відчуттям міжнаціональної людської солідарності та взаємодопомоги в тяжких випробуваннях, пізнаних особисто. З великою вдячністю і повагою пише і розповідає Збігнєв не тільки про поляків, а й про росіян, українців, євреїв, бурятів, німців, чеченців, з котрими доля звела його в Сибіру.
Нині в Польщі виходить на екрани багатосерійна телевізійна версія «Сибіріади польської». 

А про його життя і творчість можна ставити аншлагові вистави, знімати захопливі фільми й видавати бестселерові біографічні книжки.

Такі неймовірно сині очі у моїй Вітчизні були, є і, звісно, будуть ще в когось. Але мені випало побачити їх лише раз, у Києві, ще школяркою — коли на зустріч з юними поетами з усієї України запросили дружину класика Володимира Сосюри дещо екзальтовану пані Марію. Ось тоді й ожили переді мною рядки «Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій», а поетове «я люблю», звернене до моря, неба і фіалок — бо вони «нагадують очі твої» — збагнулося кольорово.

Так уже повелося, що Донецьку обласну універсальну наукову бібліотеку деякі місцеві жителі проміж себе вперто називають «імені Крупського». А найбільш «просунуті» з них упевнені: пам’ятник Тарасу Шевченкові по сусідству зведений саме отому історичному персонажу, на честь якого і назвали бібліотеку. Глум?

На цьому тлі відкриття тут нещодавно літературного музею Василя Стуса має не менш сумний підтекст. Адже досі в Донецьку, де свого часу жив, навчався і працював поет-дисидент і Герой України, так і не спромоглися звести йому пам’ятник. Не мали успіху і спроби назвати його іменем університет (колишній педінститут), де він закінчив філфак, ні бібліотеку, в якій наполегливо студіював книжки. 

Тернопіль, як обласний центр, не може похвалитися розмаїттям музеїв, головними тут є краєзнавчий, художній, а також музей політв’язнів і репресованих. Міська влада, схоже, нарешті звернула на цю прогалину увагу. Тернопільський міський голова Сергій Надал твердить, що нині йдеться про створення музею художника світового рівня Михайла Бойчука на вулиці, що носить ім’я братів Михайла та Тимофія Бойчуків. У Тернопільському замку має постати музей самого Тернополя. 
Тим часом днями відчинилися двері бібліотеки-музею «Літературне Тернопілля». Цікаво, що «поселилася» вона у пам’ятці архітектури «Вілла Грабовських». 

Спочатку старший науковий співробітник музею «Дрогобиччина» Люба Васильків та бібліотекар Дрогобицького національного педуніверситету Лариса Ревіна взялися просто провести для студентів філологічного факультету виставку-лекцію «Сподвижництво вчителя». Це про нині вже покійного українського фольклориста і казкаря, вчителя історії та німецької мови, уродженця Житомирщини, випускника Львівського держуніверситету, жителя Буковини Миколу Зінчука, який за 35 років зібрав 8300 казок.  

У столиці завершила роботу ІІІ Київська міжнародна книжкова виставка, яку організовує Держкомтелерадіо України. За словами першого заступника голови відомства Анатолія Мураховського, цьогорічний форум більший за площею і кількістю представлених видавництв. «Книжкові контракти» стають по-справжньому міжнародними — щорічно участь у них бере дедалі більше зарубіжних видавців.
Програма зібрання була дуже насиченою: зустрічі з популярними письменниками Іваном Андрусяком, Дмитром Антонюком, Андрієм Курковим, Ладою Лузіною, Іреною Роздобудько, Григорієм Фальковичем та багатьма іншими, автограф-сесії, цікаві презентації книжкових новинок тощо.

До кінця світу з точною датою за декаду до Новоріччя деякі українці завзято готуються в міру своєї заможності: хтось і про спеціальний бункер подбав, а хтось зносить сіль, свічки, їстівні припаси і все інше, нібито потрібне для такого випадку, до льоху чи й свіжовикопаної землянки: щоб врятувати себе для майбутнього і як представника нації. 

У тернопільському Українському домі «Перемога» представили унікальний альбом творів славетного скульптора другої половини XVIII ст., основоположника експресивної барокової пластики Іоанна Георгія Пінзеля.
Автор тексту й укладач каталогу, що завершує видання, — мистецтвознавець із Тернополя Віра Стецько, яка вже майже три десятиріччя досліджує творчість українського Мікеланджело: він зумів витворити феномен нової пластики, поєднавши добру європейську школу творіння в камені й мармурі та наших різьбярів по дереву.  

Засновники відзнаки Юрій і Тетяна Логуші розглядають нагороду як новий етап розвитку української літератури. Пафосна дощечка формату А-4  з короною над стосом книжок вшановує тих вітчизняних романістів, чиї твори видані українською мовою і були розкуплені починаючи з 2000 року накладом понад 100 тисяч. Подружжя Логушів більш як 12 років професійно популяризує українську сучасну літературу. Вони щорічно влаштовують конкурс «Коронація слова». За цей час 170 романів нагороджено грошовою премією.  

Прогулюючись якось восени територією дитячого парку «Казка», що в Сумах, випадково зустрівся з Олексієм Петровичем. Він бадьоро крокував  алеєю, несучи в руках об’ємний целофановий пакет… із водою. Не чекаючи запитання, одразу ж пояснив, що був на міському базарі, купив там два кілограми мальків карасів та коропа і оце несе до місцевої водойми, аби випустити їх. Додав, що робить це не вперше: дуже хочеться ветеранові — палкому прихильнику риболовлі, аби в центрі міста водойма жила повноцінним природним життям, а ті, хто захоче, могли з вудкою посидіти на березі.