Територія слова

  • Іван ШЕВЧУК

    Пожовклі сторінки історії

    Період з 1917 до 30-х років ХХ сторіччя дослідники іменують «золотим століттям» української культури. Її спадок був настільки великим, що й після численних ідеологічних чисток та недбалого зберігання нащадкам залишилося чимало тодішніх артефактів. Виставка «Видавничий спадок українського ренесансу» в Науковій бібліотеці Одеського університету ім. Мечникова демонструє дві сотні раритетних українських видань, що з’явилися в перші роки радянської влади.  

  • Людмила ЯНОВСЬКА

    Єднаймося рідними мовами!

    У Міжнародний день рідної мови не можна обійти увагою днями проведений у Латвії мовний референдум, який, за повідомленнями ЗМІ, коштує держбюджету і платникам податків цієї прибалтійської держави майже три з половиною мільйони американських доларів. Там підтримали російську мову в статусі другої державної понад 273 тисяч громадян, а щоб вона стала такою  насправді, за неї мали проголосувати майже 772 тисячі осіб, тобто половина жителів країни з правом голосу. Проти такої ініціативи російськомовних співгромадян висловились на референдумі більш як 821 тисяча латишів. З-поміж них – така ж громадянська позиція і в керівника Українського центру молоді та дітей Латвії Ольги Берги. Це промовиста мова цифр.  

  • Галина ВДОВИЧЕНКО: «Поштаментальний роман» — це коли всім комфортно під однією обкладинкою»

    У тернопільського барда та начальника міського управління культури й мистецтв Олександра Смика виник задум залучити до спільної творчості якомога більше авторів і написати СМС-роман. Торішнього листопада письменниця Галина Вдовиченко репрезентувала в місті над Серетом своє нове видання «Бора». Тоді пан Олександр і запропонував їй ідею цього своєрідного буриме та навіть надіслав фразу: «Я вимріяв тебе першим». Минуло два місяці, й з’явився «Поштаментальний роман», до творення якого доклався 31 автор. Подробицями такої нової літературної справи в Україні ділиться з читачами «УК» Галина ВДОВИЧЕНКО.

  • Ольга ЛОБАРЧУК

    Той, хто фольклор гребе лопатою

    У фольклорну скарбничку світу російський літератор Олександр Афанасьєв поклав 3 томи казок. А в Україні цьогоріч у серії «Золота пектораль» виходить 32-й том казок з Харківської та Сумської областей, ще на крок наближаючи завершення сміливого задуму вже немолодого вчителя, краєзнавця і сподвижника української культури  Миколи Зінчука. Він поспішає, як сам зізнається, щоб устигнути видати всі сорок томів зібраних скарбів усної народної творчості.  

  • Павло КУЩ

    «Чумацьким шляхом» у літературу

    На базарчику в Єнакієвому, де городяни продають різноманітний крам, група донецьких письменників зупинилася біля імпровізованої розкладки з художніми книжками. «А Жуковський у вас є?» — напівжартома запитав один з літераторів. «Якщо вам потрібно, зараз дістанемо» — зраділа потенційним покупцям продавчиня. І відразу уточнила: «А який потрібно: отой чи наш?..»
    Ми перезирнулися. По-перше, далеко не кожне промислове місто Донбасу має серед своїх почесних громадян сучасного письменника. 

  • Василь БЕДЗІР

    От до чого дружба доводить

     Їм обом по 52, народилися й росли недалеко один від одного — в селі Широкий Луг на Тячівщині та в місті Хуст, які на початку XX століття, коли закарпатські землі входили до Угорського королівства, належали до однієї адміністративно-територіальної одиниці — найбільшого за площею комітату Мараморош. Наприкінці того ж століття це дало право М. Дочинцю написати про їхнє з П. Мідянкою побратимство статтю з промовистою назвою: «На Мараморош Бог поклав перо».

  • Альманах «Рукопис»: друге пришестя малознаних сторінок

    А нагромадилось в утаємничених від стороннього ока сховищах доволі ще з позаминулого століття. То наша історія, не стороннє бачення її і тлумачення свідками минулих часів.

    В останні два десятиліття з’явилося чимало історичної, саме документальної літератури про славні імена, яких ми зовсім не знали, або ж раніше вони доходили до нас у викривленому світлі. Чого варті вже оприлюднені щоденники Т. Шевченка, М. Куліша, У. Самчука, О. Довженка, В. Симоненка, О. Гончара, спогади про діяння видатних особистостей, які дозволяють об’єктивніше судити про минуле – складні етапи нашої історії. На жаль, економічні негаразди гальмують українську видавничу справу – і досі ми обділені тим, що мали б знати з історії вітчизняної культури і зокрема її літературної складової.

     

  • Георгій ПОЧЕПЦОВ: «Нематеріальне можна і треба конструювати»

    Уже кілька днів у столичних книгарнях аншлаг: публіка цікавиться новою книжкою, автор якої стверджує, що ми перші в історії людства переселенці в новий світ, маючи на увазі соціальні мережі та інтернет-сайти, бо дедалі більше використовуємо інформаційний і віртуальний простір для продовження задоволення своїх інтересів, обираємо його типом свого існування і віддаємо віртуальному спілкуванню весь вільний час. У чоловіка, зображеного на обкладинці, цей новий світ відображається в окулярах.

  • Олег ЧЕБАН

    У Радівці живуть радісно

    Чомусь здається, що село спроможне на диво. Може, тому, що селяни ближче до землі, терпеливі і по-життєвому мудрі. Може, тому, що на них не «кричить» щодня індустрія розваг, вони бережуть планету пісень і звичаїв та знають, що в дворі кожного робиться. Це ж не в цеху, де складають літаки, брали слова для словників, а черпали їх з мовного багатства сіл, щоб літаки були українські.

  • Павло КУЩ

    Хто першим сказав «смачний футбол»?

    Охочих написати мемуари в останні роки аж ніяк не бракує. Тому, як хтось влучно підмітив, з’явився навіть новий жанр подібної писанини — «мемумаразми». Втім, на щастя, таке визначення  не стосується книжки наставника гірників Мірчі Луческу.