«Я прийшов вас розвінчати! — кричить чоловік у погонах полковника юстиції головному лікареві клініки, на якого впали певні підозри. — Я вже знаю, чим ви тут займаєтесь! І коли щиросердно не розкажете, я дізнаюся про ваші витівки з інших джерел!»
Присів до серіалу «Прокурорська перевірка» (Росія), який нині демонструє телеканал ICTV, не тому, що записався до гурту загалом відважних та відданих «милу» людей, а тільки через цікавість до правничої тематики. А раптом щось нове дізнаюся! 

Розповідь про польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського, двохсотрічний ювілей якого пройшов в Україні малопомітно, зазвичай розпочинають зі згадки про його неймовірну творчу плодовитість: він написав понад 600 томів творів, зокрема 132 історичні романи. На жаль, далеко не кожному українцеві відоме ім’я цього видатного  прозаїка, чого не скажеш про створені за його книжками фільми. «Старовинна легенда (Коли Сонце було богом)», де як завжди талановито зіграв Богдан Ступка, нині вже кінокласика. Як, до речі, й «Графиня Козель» та «Циганка Аза». Сценарій останнього фільму створено за п’єсою Михайла Старицького, який, у свою чергу, переклав сценічною мовою роман Крашевського «Хата за селом».  

Для багатьох архів — остання надія, стежка до істини і зв’язку поколінь. Усі ми сподіваємося, що саме там нам допоможуть. Бо де ж, як не в архіві, все має надійно зберігатись та доглядатись. Багатьох проблем і провалів в історичній пам’яті можна було б уникнути, якби про послання нащадкам дбали завчасно. І якщо цього не роблять творці документів, тоді неймовірних зусиль доводиться докладати працівникам архівних установ. А їх у державі 696, там працює 3400 фахівців.  

Перемоги українських кінематографістів на міжнародних фестивалях, цікавість глядачів, критиків та світової кіноспільноти до фестивального руху в Україні, початок зйомок спільних з європейськими кінодержавами картин, нарешті, цьогорічна прем’єра першого повністю українського фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» — такими є ознаки змін, що сьогодні відбуваються у вітчизняному кінематографі. Головна з них — увага держави до галузі.  

Відкриття театрального сезону в Рівному — це той момент, коли зала не вміщає глядачів. Вони сидять на сходах і стоять у проходах: тільки б нічого не пропустити! Цієї бурштинової осені рівненські театрали відкриють сезон незабутнім гоголівським «Ревізором» у постановці лауреата Шевченківської премії Анатолія Дзекуна. А далі… Що ж, власне кажучи, далі? І не лише, сказати б, «на картинці» перед глядачем, а й за лаштунками, у становленні талановитого колективу, в розвитку театрального мистецтва в Україні? 

«Сьогодні ті, хто ще не був у Національній опереті, живуть стереотипами: «так ето ж аперета…» Чому? Банальний брак культури! Тому я щоденно створюю театр високого рівня в усьому: ми пропонуємо глядачеві не просто виставу, а окремий інтелектуальний проект від інтерактивного спілкування з глядачем до шоку! Звичайно, позитивного мистецького шоку! Моя мета — театр широкого профілю, якому підвладне як класичне музичне мистецтво, так і його авангардні течії. Це практика всіх великих європейських театрів», — упевнений наш герой, художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський, який працює, не чекаючи «дякую», а за покликанням серця.  

Минулого сезону репертуар театру поповнився кількома виставами, дві з яких створені і виконані вперше у світі: це балети «Каприси» і «Перехрестя». Перший поставив відомий український балетмейстер Віктор Литвинов у декораціях Марії Левитської на музику 24 каприсів Ніколо Паганіні, майстерно і вишукано оркестрованих композитором і нині художнім керівником театру Мирославом Скориком. 

Кіно в Україні, де найпершу зйомку за часів Російської імперії здійснив харківський фотограф Альфред Федецький, — багатолике. Ось хоча б у столиці. В кінотеатрах воно переважно голлівудське, авторське буває лише в «Києві» та «Жовтні». Більшість українців переглядають фільми в Інтернеті, а деякі виставляють там своє відео, іноді збираючи й по 40 тисяч глядачів. То де ж відроджувати українське кіно і яке саме? 

Однією фарбою театральної картини не намалюєш — це радше хроніка піднесень і спадів, де, як у драматургії, кожна нова картина заперечує попередню. Що, власне, і є стрижнем драми, у нашому випадку — українського театрального поступу доби Незалежності. 

За словами творців шоу, воно стане цікавішим і насиченішим. Ефір, як і раніше, триватиме 3 години, що залишає за «Сніданком» звання найдовшого ранкового шоу на нашому телебаченні.

Головна мета телевізійників у новому сезоні — стати ближчими до глядачів. Ставку роблять на інформацію і розваги. 12 журналістів збирають новини, але, на відміну від класичних новин, наприклад, ТСН, у студії «Сніданку» цю інформацію обговорюватимуть із зірковими гостями.