А й справді, хіба трохи не пришелепкуватий цей довготелесий  здоровань, який у 35 років вештається по вечірках з однокласниками, а з-поміж їхніх розваг і така — де прилаштувати видобуту з носа «козу»... Та головний герой норвезького фільму «Майже чоловік» Генрік перевершує і їх: якось вибігши надвір у розпал одного з таких веселих зібрань, він крадькома проник до авто, найімовірніше чийогось, а не свого, щоб напудити саме там...  
Генрік влаштувався на нову роботу, але дуже швидко вона йому остогидла, і він кинув її, залишивши на моніторі прощальне послання новоспеченим колегам: кінцівку звіту, перетворену на нісенітницю...

Цей унікальний мистецький форум, який започаткувала народна артистка України Лариса Кадирова, і цього року, попри фінансові труднощі, зібрав яскравих драматичних актрис, що працюють у жанрі монотеатру.  
 У програмі фестивалю були не лише вистави, а й науково-мистецька  конференція «Магія культур: гортаючи сторінки світового мистецтва», презентація виданої в Польщі книжки театрального критика Алли Підлужної «Щаслива самотність актриси» (про творчий шлях Лариси Кадирової).

Останнім часом на українських телеканалах кількість передач про життя багатих та знаменитих росте не по днях, а по годинах. «Урядовий кур’єр» уже писав про реаліті-шоу «Багаті теж плачуть». Проте на момент виходу статті ми могли лише передбачати, як воно, коли в тебе є все. Минув деякий час і, подивившись кілька передач, розумієш, що загалом життя в них… скажімо так, — на любителя. Одним подобається мало не щодня витрачати купу грошей на не дуже потрібні речі, тусуватись у ресторанах та клубах, інші вважають це марно витраченим часом. Щодо сліз, то куди ж без них — проблеми є в усіх і від них не врятують навіть мільйони. 

На початку жовтня осінні вечори в нашому обласному центрі стають світлішими ще й завдяки «Зіркам світового балету» — фестивалю, який у Національному академічному театрі опери та балету ім. А. Солов’яненка відбувається вже дев’ятнадцять років поспіль. Він став однією з мистецьких традицій шахтарського Донецька. Завдяки його організатору, відомому танцівнику, народному артистові України, художньому керівникові театру Вадимові Писарєву сюди приїжджають рік у рік  найкращі майстри сцени з усіх кінців світу.     

Біографія Юрія Яновського начебто типова для радянського письменника. Нагородженого орденом Трудового Червоного Прапора і удостоєного звання лауреата Сталінської премії прозаїка ще за життя визнали класиком, а його роман «Вершники» став еталоном революційної романтики в радянській літературі. Та насправді за цим лакованим образом — не тільки справжня новаторська творчість, а доля гнаного і голодного митця, який навіть після смерті не знав спокою. 

Об’єднавши однією лінією на карті Києва кінотеатри «Жовтень», «Кінопалац», «Кінопанорама», «Київська Русь», готель «Баккара», можна уявити територію держави з назвою Міжнародний кінофестиваль «Молодість» із її столицею в кінотеатрі «Київ», яка ось уже 42-й раз з’являється в Україні на кілька днів, а цього року пробуде тут із 20 по 27 жовтня. Урочисто проголосивши себе в Національній опері України фільмом-відкриттям  — німою стрічкою 1929 року народження «Шкурник» режисера Миколи Шпиковського.  

Цього року маємо сумну дату —  чверть століття без Івана Миколайчука. Та вже й кілька слів, причетних до цього божественно вродливого, надзвичайно обдарованого совісного українця, — «Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон ХХ» — з подихом вічності.

Як не вистачає його світлої особистості: не лише в кіно — в Україні. У наших душах. Як добре: звертаючи погляд у небо, не розминатися з пам’яттю про нього. Тоді затишніше і впевненіше на рідній землі.

Хочеться згадки про Івана Миколайчука від чоловіка, якому він довіряв, з яким спілкувався до земного останку. 

Серед численних заходів до 70-річчя створення підпільної молодіжної організації «Молода гвардія», передбачених прийнятим ще в березні цього року розпорядженням Кабміну, на одному з чільних місць — «демонстрація художнього фільму «Молода гвардія» каналами мовлення та в кінотеатрах». На жаль, українці не дочекалися  широкого показу кіношедевра режисера Сергія Герасимова, картина якого зробила зірками плеяду молодих акторів — В’ячеслава Тихонова, Нонну Мордюкову, Інну Макарову, Георгія Юматова, Сергія Бондарчука, Євгена Моргунова.  

Час від часу не втримуюсь — записую те, що «каже» телевізор. «Їхати треба швидко, на межі законів фізики»... Тобто в уявлені коментатора існує зона реальності, в якій немає законів фізики?! І там, мабуть, треба їхати ще швидше?.. «Ангели зустрічаються тут на кожному кроці». Цікаво, та насправді йдеться про зображення ангелів. «Лелека шукав, де можна приземлитися, щоб перекусити нашвидкуруч»…

Радують освіченість автора про наміри лелеки і «тонке» відчуття мови: птах їсть «нашвидкуруч». Само собою виникає запитання: а звідки в автора руки ростуть і що йому краще цими руками робити… Про зібрання Британської бібліотеки: «Якщо бути точним, то тут близько ста п’ятдесяти мільйонів книжок» — нічого собі точність!

А от ще кілька «перлів» трохи іншого характеру, почутих з вуст милої ведучої: «Судячи по твому виду, ти студент», «не стидно», «і всьо»... Може, їй і «не стидно», але мені за неї було соромно... 

70 років знадобилося, аби нові автори наважилися розповісти сучасникам про подвиг 92 краснодонських юнаків і дівчат з «Молодої гвардії» без ідеологічних нашарувань. Поняття честі й гідності, зради та сили, а також вибору перед обличчям смерті — поза часом.