У столичному Будинку кіно про  творчість українського кінооператора і кінорежисера Олексія Мішуріна згадували, зокрема, актриси Лідія Чащина й Раїса Недашківська, голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінознавець Валентина Слободян,  а також дочка Марія Левишоріна, знана як драматург Марія Ладо (вистава за її п’єсою «Дуже проста історія» йде як на сцені столичного Молодого театру, так і  багатьох російських і зарубіжних театрів. — Л. Б.). 

Що може бути спільного між мультфільмом «Снігова Королева» і комедійним бойовиком (самі творці визначають його як жорстку комедію)  «Соловей-розбійник»? Тільки талант Івана Охлобистіна, який органічно вписався в такі різні жанри.  Відомий актор представив у Києві одразу дві кінопрем’єри року, що минає, за своєю участю. Про тонкощі роботи над своїми персонажами актор розказав «УК». 

Культурною подією світового масштабу називають у театрі першу прем’єру нового, 39-го, сезону. Адже аналогів дійству «Ісус» на основі музики голлівудського композитора Джона Дебні, яку він створив до знаменитого фільму Мела Гібсона «Страсті Христові», немає. Дніпропетровський академічний театр опери та балету першим ризикнув переповісти історію за євангельськими мотивами за участі одночасно оркестру, балету, хору і оперних солістів. Крім того, автор ідеї й постановник вистави хореограф Олег Ніколаєв переконав Дебні, якого називають композитором-мільйонером (бо продає свою музику недешево), щоб він дозволив безплатно використати його музику у дніпропетровському театрі. Як вдалося створити такий прецедент?  

На конкурс до Черкас завітали театри ляльок зі Львова, Івано-Франківська, Дніпропетровська, Донецька, Кіровограда, Запоріжжя, Хмельницького та Рівного. Це вже друга зустріч такого рівня в Черкасах, коло учасників якої зросло вдвічі. Приїхало багато заслужених майстрів, за плечима яких чималий досвід роботи з дітьми та дорослими. Вони й поділилися з колегами своїми досягненнями, досвідом активізації творчої самовіддачі обмінялися актори, режисери, сценографи. Йшлося як про репертуар театрів, акторську майстерність, так і про більш приземлені речі — тісні приміщення, які в більшості для театральних вистав не пристосовані, не мають належної акустики та світлового обладнання, про низькі заробітки  творців вистав.  

Ювілейний 80-й сезон Сумський обласний театр драми та музичної комедії імені М. Щепкіна розпочав у капітально відремонтованому приміщенні в статусі академічного прем’єрною виставою за п’єсою Михайла Старицького «По-модньому». Такої зливи приємних новин у театральних Сумах ще не було. Однак до багатогранного оновлення на всіх напрямках творча трупа йшла наполегливо впродовж багатьох років. Про це «УК» розповідає директор театру Микола ЮДІН.  

Уперше «Homo ludens» (людина, що грає) відбувався відразу на п’яти сценічних майданчиках: Миколаївського російського драматичного театру, театру ляльок та трьох університетських. А організатором звично виступив Миколаївський академічний художній російський драматичний театр і його художній керівник Микола Кравченко.
Свої вистави презентували театральні колективи з України, Росії, Польщі, Білорусі, Молдови та Придністров’я.
Головою журі основної та експериментальної сцени став заслужений діяч мистецтв України, проректор Інституту екранних мистецтв ім. І. Миколайчука Василь Неволов, а головою журі малої сцени була Габріела Лунгу, заслужена артистка Молдови, художній директор театру «Гугуце» (м. Кишинів). 

Знімати фільми про історичних особистостей — справа складна і невдячна. Зайве пояснювати, що абсолютна вірність біографічним даним обертається художніми втратами, а бажання підкреслити лише позитивні риси характеру перетворює героя на нікому не цікавий і далекий від достовірності ходульно-плакатний образ. У цій площині головний персонаж нового російського телесеріалу «Чкалов» — напрочуд жива й колоритна особистість. От лише, на жаль, екранний герой запам’ятовується кричущою недисциплінованістю, схильністю до п’янок і застіль, байдужістю до дружини і дітей, періодичним рукоприкладством — від змальованої з билинним розмахом бійки курсантів на базарі в Серпухові до фізичного виховання винахідника-самоучки Гроховського вже зрілим льотчиком-командиром. 

Подорожуючи Україною, вони розвіюють міф про «обмеженість» можливостей таких, як вони, незрячих людей, закоханих у мистецтво. Їхні концерти зазвичай проходять із аншлагами. Глядачі по-новому дивляться на виконавців музичних творів, отримуючи від звучання відомих пісень і мелодій незрівнянно вищу насолоду…
Ініціаторка мистецьких зустрічей — львів’янка Оксана Потимко. Втративши 20 років тому зір, вона, вже маючи на той час диплом лікаря, розпочала життя в іншому вимірі. 

«Мене найбільше здивувало, що, працюючи над цим фільмом, ми не зустрілися ні з труднощами, ні з перешкодами. Нас у кіногрупі мало, ми друзі, розуміли одне одного.
Стрічку одразу дуже добре сприйняли на фестивалях, де вона виявилася помітною. Щоправда, продати її буде важко. Скажімо, прокат у Греції пройшов без успіху. Але це неістотно.
Варто наголосити, що фільм дуже особистісний. Знаю режисера, який він у житті, розумію  хід його думок. Може, тому мені здається, що він повністю оголився в цій картині.

Державна телерадіокомпанія «Культура»  відзначила 10-річний ювілей.  В українському телепросторі  це єдиний канал, який цілодобово розповідає про культурно-мистецькі події в Україні й світі. Друге десятиріччя власної історії «Культура» зустрічає з оптимізмом, адже уряд пообіцяв на розвиток каналу 90 мільйонів гривень. Якою має бути оновлена «Культура»? Чи буде телеканал конкурентоспроможним? Які програми потрібні сучасному глядачеві? Про це — розмова з генеральним директором телерадіокомпанії Жанною Мазицькою.