Останнім часом стало досить модно знімати римейки: чи то дефіцит хороших казок, чи то ностальгія за радянським минулим не дає режисерам спокою. Ось і після римейка «Іронії долі» Тимур Бекмамбетов замахнувся на фільм «Джентльмени удачі». Нещодавно він, разом з виконавцями головних ролей Сергієм Безруковим і Мариною Петренко, презентував цю стрічку в Києві.  
У повністю переписаному сценарії завідувач дитячого садка Євген Трошкін у виконанні Євгена Леонова перетворився на аніматора дитячого центру Льошу Трьошкіна (Сергій Безруков). Сам Трьошкін — інфантильний і життєрадісний хіпстер, виявився двійником найнебезпечнішого злодія і вбивці Смайлика, що вкрав цінний експонат із музею в Пітері.

Протягом чотирьох днів у Києві та Черкасах проходив І Міжнародний театральний фестиваль «Документ», спрямований на популяризацію в Україні так званих документальних спектаклів. Своєрідність документальної вистави — віддзеркалення дійсності завдяки реальним історіям, актуальним подіям, людям, які були їхніми учасниками чи ініціаторами. Документальний театр ближчий до журналістики, аніж драматургії, що особливо підкреслює метод вербатім, коли актори на сцені озвучують інтерв’ю, записані з очевидцями певних подій.   

Як зазначив у своєму вступному слові Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, прем’єра українського фільму впродовж останніх 15 років — щось надзвичайне. Доброзичливість та іронію кінознавця можна зрозуміти, адже за той час, протягом якого він обіймає посаду керманича Спілки, це фактично друга (після фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь») стрічка, яку створила суто українська команда кінофахівців і в якій лунає українська літературна мова. 
Поза тим, на рівень зі справді надзвичайними фільмами цей не поставиш. 

У  планах телеканалу «1+1» — ступити у 2013 рік зі співами, розпочавши 8 січня показ нового сезону проекту «Голос країни. Нова історія». Знову четверо суддів — Олександр Пономарьов, Олег Скрипка, Валерія, Діана Арбеніна — обиратимуть вокальне майбутнє України. А поки що «1+1» дає дорогу юним українським виконавцям від 6 до 14 років в шоу «Голос. Діти» — адаптованому варіанті голландського проекту «The Voice Kids». Певна річ, що не всі учасники дорослого «Голосу» змогли досягнути блискавичної співацької кар’єри, однак той факт, що подібні шоу приносять зазвичай маловідомим або невідомим особам популярність (нехай навіть тимчасову), є безсумнівним.  

У цьому році органи державної реєстрації актів цивільного стану Донецької області зареєстрували такі імена новонароджених: Анджело де Лука, Грант, Далер, Одіссей, Кенан, Береза, Вірсавія, Деулет, Златослава, Фіалка. А позаяк для них традиційні дідівські і прадідівські прізвища недоречні (як вам комбінація Вірсавія Сіробаба чи Одіссей Вовченко?), донеччани мерщій підбирають до імен більш підходящі варіанти хвамілій. Тож хіба це не зайвий доказ того, що одна з найкращих п’єс Миколи Куліша, головному герою якої муляло українське прізвище, нині актуальна для Донецька?  

У місті Ніжині, що на Чернігівщині, вже увосьме відшумів теплий і емоційний театральний фестиваль жіночої творчості, традиційно приурочений першому виходу на професійну сцену видатної артистки, місцевої уродженки Марії Заньковецької. 

За останні 50—60 років у Тернопільському академічному українському драмтеатрі ім. Тараса Шевченка втретє вдалися до постановки «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Передовсім це гідний подарунок до 200-річчя із дня народження автора першої української опери, яке відзначатимемо найближчого лютого. Та й, зрештою, цілком погоджуюся з народним артистом України, лауреатом Шевченківської премії Федором Стригуном, що ця  «улюблена пісня всього народу» просто не може не звучати.

Федір Стригун показав тернопільському глядачеві своє режисерське бачення, розуміння і трактування «Запорожця за Дунаєм».  Численні аншлаги на прем’єрі та після неї засвідчують: люди знудьгувалися за чистотою й світлістю почуттів, дотепним народним гумором, чудовою музикою, що так люба кожному чи не з дитинства, за творами української класики. 

Цей фільм — студентська робота двох випускниць Києво-Могилянської академії, які за 17 хвилин змогли передати особливості іншого світу — світу, де живуть з аутизмом, борються з ним і сподіваються на краще майбутнє. Діагностика, соціалізація, життя аутиста в сім’ї, ставлення до цієї проблеми навколишніх — автори фільму постаралися показати всі аспекти життя особливої дитини. Рік роботи над  «Іншими дітьми» став для студенток важливою частиною їхнього життя. Створити і змонтувати повноцінний фільм, який буде цікавий глядачам, — непросте завдання. Молоді режисери з ним упоралися.  

Якось в автобусі випадково почула розмову двох школярів років десяти. Один із них розповідав, що дивився вчора по телевізору. «Справжній фільм жахів. Школярі, трохи старші за нас, поїхали відпочивати за місто і зупинилися переночувати в покинутому будинку з привидами. А вночі привиди їх усіх повбивали: одну дівчину задушили, другу — налякали до смерті, а хлопчину взагалі розрізали на шматки! Кров, нутрощі… я навіть інколи очі заплющував. Наснилося, що одним із тих школярів був я сам, — круто! Правда, прокинувся від власного крику і налякав батьків. Але їм сказав, що мені наснилася… контрольна з математики». Другий хлопчина уважно й зацікавлено слухав, а потім запитав назву фільму і сказав, що обов’язково знайде його в Інтернеті й подивиться. Мене ж найбільше цікавило, де були батьки хлопчика і чому дозволили йому дивитися фільм.

 Як уберегти  неповнолітніх від шкідливої інформації, що може зашкодити психіці? З  цим та іншими запитаннями вирішила звернутися до фахівця. 

Перед ювілейним концертом художній керівник Раду Поклітару не захотів ділитися проблемами функціонування театру, він налаштовував журналістів на «художню подію для дорослих глядачів». Зрозуміло, моїх колег непокоїла й доля помешкання, яке стало рідним для 374 працівників театру. З’ясувалося, можна не турбуватися лише про наступні три роки: саме на такий термін продовжено оренду приміщення на Контрактовій площі.  Його, завдяки втручанню громадськості, вдалося відстояти від «наїздів» комерсантів, які поклали око на  історичну будівлю. Керівники трупи повідомили, що через фінансові труднощі прем’єр до Нового року не буде. Водночас колектив готується до втілення у травні синтетичного проекту за участю хору, вокалістів та балету. Заплановано виступи театру в Естонії та Японії. Але, як сказав Р. Поклітару: «Наша фішка — це творчі поїздки містами України».