На початку вересня в Києві у «Кінопанорамі» відбувся Тиждень українського кіно на підтримку політв’язня кремлівського режиму Олега Сенцова. Акція зібрала понад 120 тисяч гривень, які були передані сестрі українського режисера. Акцію продовжать в інших містах України. 

Нещодавно Пилип Іллєнко очолив Державне агентство з питань кіно. Відомство впроваджує державну ідеологію властивими кіно засобами, сприяє конкурентоспроможності українських фільмів, аналізує роботу суб’єктів кіновиробництва, контролює застосування державних ресурсів. Тож сьогодні, в День українського кіно, пропонуємо розмову з його новим керівником. 

Доки суперпопулярний український телеведучий готується до нових подорожей, а на «1+1» щонеділі повторюються передачі із запасників його «Світу навиворіт», я вкотре занурилась в улюблену книжку «Заскар» про князівство на околиці Гімалаїв авторства французького антрополога, мандрівника і письменника. І, здається, знайшла те найголовніше, що єднає їх обох, представників різних країн і поколінь. 

Наш світ різко змінився з того злощасного дня, коли у країні пролунав перший постріл. Вдрузки розбите мирне життя порснуло навсібіч гострими осколками, вразивши душу кожного справжнього українця.  І якщо ДО того телебачення часто нагадувало мавпочку, котра бавилася кнопками, надаючи нашому блакитноекранному другу то благочестивої, то глузливої, то глибокодумної, то безтурботної міни, а сільські бабусі побожно хрестилися на обтяжені суцільним негативом новини, то нині стався різкий переворот. Насамперед у ставленні до телепрограм. 

На початку нинішнього року Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA почав створювати постійно діючі кіноклуби у школах, училищах, коледжах, технікумах і вишах, в громадських організаціях, виправних колоніях та слідчих ізоляторах. Ця ідея  виникла кілька років тому, було розроблено проект «Кампанія за права людини в Україні з використанням інструментів Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA», який у січні 2014-го здобув підтримку Представництва Європейського Союзу в Україні. Один із головних авторів проекту  програмний директор фестивалю Геннадій Кофман  розповідає, чому саме нині важливо створити для молоді постійно діючі кіноклуби медіа-просвіти з прав людини Docudays UA.  

Феномен впливу мистецтва на час ще чекає на свого Стівена Хокінга. Принаймні відомий художник-авангардист з європейським визнанням Анатолій Федірко попереджав не раз: мистецтво сильніше за життя! Не дослухалися — відкрили «Срібного павука». В той момент усе й закрутилося в такому божевільному вихорі, що реальність не встигала за романом Василя Кожелянка, виведеним режисером Людмилою Скрипкою на сцену Чернівецького театру. 

Театральна трупа Марка Кропивницького, в складі якої Марія Заньковецька була провідною актрисою, з величезним успіхом виступала не тільки в Україні, а й у багатьох містах тодішньої Російської імперії.
А 1886 року тріумфальний виступ українських корифеїв сколихнув усі верстви столичного Петербурга. Зажадав побувати на виставі навіть цар Олександр ІІІ, хоч було відомо, що він не любив театру: найбільше йому подобалися військові духові оркестри та марші, а з видовищ — кінні перегони.

Ще за годину до початку сеансу перед одеським кінотеатром «Родіна» зібрався чималий натовп — переважно молодь, переважно — з бейджиками 5-го Одеського кінофестивалю, часто — з національною символікою. Прес-показ стрічки Сергія Лозниці «Майдан», що передував національній прем’єрі, викликав неабиякий ажіотаж серед місцевої публіки й тієї, що приїхала на міжнародний кінофорум. 

Цікаво, чи зрозуміють американці, європейці, латиноамериканці, інші жителі нашої планети, чому в центрі столиці 
45-мільйонної країни збиралися велелюдні мітинги? Чому міліція ці мирні мітинги раптом почала розганяти, а люди відбивалися бруківкою й тим, що під руку потрапляло?
Для глядачів СNN та інших світових телеканалів, коли щось палять на вулицях і кидають каміння у поліцейських, то це або емігранти на околицях Парижа висловлюють незадоволення розміром допомоги, або темношкірі десь в американському мегаполісі вимагають більше людяності від тамтешніх правоохоронців.

Хореограф Раду Поклітару — один з найактивніших ньюз-мейкерів сучасного українського мистецтва. Однак інформаційні приводи від нього, до яких преса завжди була надуважною, останнім часом викликали у шанувальників його таланту полярні почуття. Від захоплення черговою успішною виставою до… занепокоєння. Торішня заява Раду про те, що утримувати «Київ Модерн-Балет» стає дедалі важче, а тому хореограф думає про його закриття, здійняла у соціальних мережах хвилю обурення: прогресивно мислячі балетомани розуміли: цей унікальний колектив не можна втрачати.