Цього року урочиста церемонія відкриття 46-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» відбулася в Національному театрі ім. Івана Франка.

Фраза про перший млинець, що виходить глевким, доволі заяложена. Тож приємно було пересвідчитися, що її не доведеться вживати, розповідаючи про перший повнометражний український анімаційний фільм, знятий у форматі 3D. Тим більше, що пропікався цей млинець цілих 9 років.

Робота над мультфільмом «Микита Кожум’яка» мала кількарічні перерви, зумовлені кризовими явищами в економіці та браком виробничого досвіду. Підтримка Держкіно — 4 мільйони гривень — була доволі скромною на тлі загального бюджету — 4 мільйони, але доларів. 

Це здається трохи дивним — зібрати в ретроспективу на честь ювілею Незалежності стрічки, де ця Незалежність жодним чином не підноситься, не героїзується, а виступає не більш ніж тлом, і не сказати привабливим, для звичних пристрастей звичайних людей. І люди ці живуть, кохають, роблять і виправляють помилки в епоху, яку їм не судилося обирати.

«Ми вирішили підійти до Незалежності з усіх ракурсів, крім лобового й офіційного», — пояснює один із кураторів проекту працівник Національного центру Олександра Довженка Станіслав Мензелевський. Українська ретроспектива VII Одеського міжнародного кінофестивалю мала назву «Межі свободи: незалежність по обидва боки екрана». 

Що нині має показувати українське телебачення й кіно, яких жанрів не вистачає вітчизняному глядачеві? Відповідаючи на це запитання, чимало експертів, які вивчають такий попит, згадують і світлі сімейні історії, і майстерно заплутані детективи. Пропонують знімати й музичні комедії, пам’ятаючи, що востаннє це робили на кіностудії Довженка в 1970-х, коли екранізували оперети. 

«Хто всі ці люди?» Це сакраментальне питання вже кілька років поспіль відбиває найтиповіше враження від червоної доріжки Одеського міжнародного кінофестивалю. «72 чиновниці, 23 депутатські дружини, 37 утриманок, 57 валютних проституток, — український блогер підбиває статистику червоної доріжки відкриття, — 0 кіноактрис, 0 продюсерів, 0 режисерів».

Поїзди в Україні проводжають Козацьким маршем. А як проводжають Національну оперету на канікули, адже 81-й сезон завершився? І до осені її шанувальники не зможуть ні почути віртуозні арії, ні побачити фантастичні антраша, ні посміятися над веселими жартами.

Як повідомив «УК» головний хормейстер театру Ігор Ярошенко, наша оперета не має такої собі музичної візитівки. Але, додав пан Ігор, запропонована «УК» ідея цікава, і над нею варто подумати. 

У рік його смерті у Чорторию прилетіли лебеді. Лебедині зграї сіли на озера, які не замерзають навіть у найлютіші морози, бо в них теплі джерела. Відтоді білі птахи не покидають рідне село Івана Миколайчука, зимують тут, не летять на чужину.

Усі мрії, творчі плани видатного митця теж кружляли довкола цих гір, полів і хат. Він знімав земляків — їхні обличчя в журі й у радощах, свою землю — її історію і новий день. 

Хай на кілька днів, але колишній княжий град Чернігів набув статусу столиці документального кіно. Достовірні кадри сучасної історії — це неоціненний подарунок нащадкам. Адже оцінка того, що відбувається нині, часто скидається на розмову бджоли і мухи: перша бачить лише прекрасні квіти, друга — гидкі смітники. Щоб збагнути, хто з них правий і який світ насправді, потрібно роздивитися його власними очима. Що й робили і шанувальники кіно, і поважне журі в складі відомих і в Україні, і за її межами митців Богдана Бенюка, Михайла Іллєнка та Сергія Маслобойщикова на чолі з польським гуру кіно, лауреатом головного призу Венеціанського кінофестивалю «Золотий лев» Кшиштофом Зануссі. 

З диригентом заслуженою артисткою України Оксаною Мадараш поспілкуватися прагнула давно. Неординарна та  яскрава красуня-розумниця. Такою сприймають миколаївці землячку, яка досягла музичних висот на міжнародному рівні. А ще Оксана справжній патріот країни і міста. І хоч нині вона диригент Київського національного академічного театру оперети, прагне, щоб Миколаїв став культурною столицею країни.

— Після концерту іспанської музики в Миколаєві із прекрасним камерним оркестром Аrѕ-Nova, — розповідає Оксана Степанівна, — підійшли до мене дві панянки зі Львова. Розповіли, як пишаються рідним містом — центром української культури. І зізналися, що після мого концерту зрозуміли, що центр культурної України нині не лише у Львові. Щиро кажучи, мене вразило це одкровення, порадувало і надихнуло. 

Минуло два роки, відколи парламент ухвалив закон про суспільне мовлення. «Зміни здебільшого торкнулися одного каналу — «UA: Перший». Так, він головний, але система набагато більша, є ще 29 обласних телерадіокомпаній. І там зміни поки що навіть не почалися», — сказав гендиректор національної телекомпанії Зураб Аласанія.