Одного дня випадок і насичене культурне життя столиці звели мене з визначними театральними постатями. Драматург Наталя Ворожбит проводила майстер-клас у Будинку кіно в межах програми 13-го DocudaysUA. Уперше на Міжнародному кінофестивалі було показано її документальну виставу з реалій життя сучасної Донеччини.

«Театр не можна нічим замінити, — розмірковує пані Наталя. — 2016 року відкрилося п’ять нових театральних майданчиків, там ідуть документальні вистави, які виводять глядача із зони комфорту». Критерій театру в неї один: чи відбувається диво мистецтва. Практика Ворожбит цілком у руслі нонконформістського світового театру, та поки що її роботи не потрапили у шорт-листи «Київської пекторалі-2015», якими нагороджували 28 березня. Подія відбувалася в Муніципальному театрі опери і балету для дітей і юнацтва. 

Франкофонія, яка яскраво стартувала в Україні, органічно переходить у «Французьку весну», цікаві та різнобарвні заходи якої почалися вчора. Директор «Французького альянсу» в Рівному Надія Чумак упевнена: такі події нині потрібні Україні як ніколи. Хоч би для того, щоб нагадати світові: ми країна великої унікальної культури, яка є повноправним членом світової спільноти. 

«Українське кіно треба вміти дивитися, як уміти співати наші пісні, їсти національні страви», — переконаний режисер Іван Кравчишин. І справді. За чверть століття державної незалежності ми не навчилися дивитися українські фільми, бо ж їх, по суті, не творили. Більше кінематографісти пеклися й, на жаль, і тепер ратують за продукування «мильних» серіалів-картин на російський лад, озвучуючи їх не українською, а мовою агресивної сусідки. Іван Кравчишин вирішив зняти за суттю і природою українське кіно та заглибитися в гущу життя галичан, трохи повеселитись і пофантазувати. Але головне, підкреслює режисер, стрічку творили так, щоб «Галичина була правдивою, аби все чулося, співало, дихало». Тому жанр своєї кінороботи «Політ золотої мушки», що вийшла на великий екран, митець визначив не просто як наївну та ексцентричну комедію, а і як фільм-притчу. 

На новорічні свята Київський будинок актора запропонував глядачам своєрідну ораторію-дует «Слово про похід Ігорів». Виставі скоро виповниться 10 років, вона приваблює творчим складом і темою військової звитяги. Невідомий автор «Слова…» засуджує мілітаристський авантюризм новгород-сіверського князя Ігоря, взятого в полон половцями, і співчуває бранцеві. Пафос твору — в прославлянні великого князя Святослава, який обстоював єдність держави в міжусобицях.

Вистава триває годину. Вперше на сцені повний текст твору. 

Вручення нагород відбулося в 25 номінаціях індустрії кінематографа і телевізійних фільмів та серіалів. Одним з лідерів за кількістю нагород стала стрічка Алехандро Гонсалеса  Ін’ярріту «Легенда Г’ю Гласса». Її визнали найкращою в номінації «Драматичний фільм» та «Найкраща режисура». Крім того, нарешті статуетку здобув і Леонардо Ді Капріо, який зіграв головну роль.

За сюжетом, мисливця Г’ю Гласса серйозно поранено на незвіданих просторах американського Дикого Заходу. Товариш Г’ю Джон Фіцджеральд зрадницьки залишає його помирати на самоті. У Гласса лишається тільки одна зброя — його сила волі. Він намагається вижити суворої зими і протистояти ворожим племенам індіанців, лише щоб пройти цей шлях і помститися Фіцджеральду. Прем’єра стрічки в Україні відбулася 7 січня 2016 року. 

Мій товариш Микола із Глухова привітав з Новим роком приятеля, який живе в Миколаєві. Той не прийняв вітань від «бандерівця», бо він віднедавна спілкується українською. Тепер Микола збирається вітати миколаївця на інші свята, додаючи патріотичну символіку. Він розуміє, що не змінить зрілу людину, але вирішив постійно нагадувати, що приятель живе в Україні, а не в СРСР. Цю історію згадав, переглядаючи новорічні програми нашого ТБ. Одним із позитивних підсумків року стало наближення України до Євросоюзу. А чи позначився цей політичний рух у свідомості програмних директорів українських телеканалів? Що проявив екран у святкові дні й ночі? 

Ще трохи часу — і Новорічні свята вступлять у свої права. І навіть ті з нас, хто не вельми дружить з телевізором, налаштуються на перемикання каналів — щось цікаве обов’язково буде. Тож від такої можливості додати собі аудиторії не відмовиться жоден із них. Щоправда, нині їхні плани показати традиційно рейтингові фільми порушило Міністерство культури, доповнивши список осіб, які створюють загрозу національній безпеці. А це означає, що, скажімо, рязановська стрічка про іронію долі теж поза показом. Адже одіозна Валентина Тализіна, хоч і зіграла там епізодичну роль, але озвучила головну героїню. Власне, для нас, глядачів, це не кінець світу. А в кого ностальжі зашкалюватиме, є технічні можливості витягнути цю історію на екран.

А те, що ми чудово можемо обходитися своїми мистецькими силами, відмовляючись від подекуди вкритих пліснявою персонажів російської попси, прекрасно на зламі років демонструватимуть наші канали. Особливо показовим для мене став «Інтер», який донедавна тільки те й робив, що популяризував усяких-різних кобзонів. 

Щойно у залі Дніпропетровського театру опери та балету стихли овації після перегляду «Сорочинського ярмарку», на сцену вийшов запрошений на прем’єру народний артист України Олександр Злотник. «Вітаю з першим сучасним українським мюзиклом!» — промовив відомий композитор, який написав музику до цієї вистави.

Першу партитуру мюзиклу «Сорочинський ярмарок» за однойменною повістю Миколи Гоголя було написано для оркестру Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка в Києві. Виставу дуже хотів поставити тодішній керівник театру Богдан Ступка, але не встиг. Всеукраїнська прем’єра мюзиклу відбулася півтора року тому на батьківщині Гоголя в Полтаві на драматичній сцені. 

Через фінансову скруту філармонії не в змозі провадити активну концертно-гастрольну діяльність. І так триває вже чимало років. Утім, не виносити на розсуд глядачів власні творчі доробки на інших сценах — для виконавців своєрідне заціпеніння.

Із таким станом речей філармонійне керівництво в Тернополі, Чернівцях, Івано-Франківську, Хмельницькому, Вінниці, Житомирі, деяких інших обласних центрах миритися не стало й запровадило так звані обмінні концерти. Це дає змогу творчим колективам активізувати гастрольну діяльність і порадувати глядачів новим репертуаром. Тепер поціновувачі музичного мистецтва намагаються постійно стежити за афішами, адже цікаво послухати-подивитися колективи з різних куточків України. 

Коли потрапляєш до Чорнобильської зони, дізнаєшся, що за площею вона відповідає Люксембургу. «Це вільна територія, — розмірковує Мирослав Слабошпицький, — зі своїм світом, і я — його частина». Майбутні герої режисера працюватимуть в атмосфері співтовариства та в умовах ядерної зими, яка склалася в зоні відчуження. Фільм «Люксембург» він планує завершити до 30-х роковин Чорнобиля, а зняти в жанрі нео-нуар.