Проходячи повз Сумський центр професійно-технічної освіти Державної обласної служби зайнятості, що на початку центральної вулиці Сум Соборної, неодмінно зустрічаю когось із знайомих. Ось і цими днями назустріч поспішав один із них — колись сім’ями проводили відпустку на одній з баз відпочинку неподалік обласного центру. Розговорилися про те, про се — дітей, здоров’я, роботу. Стосовно останнього співрозмовник раз по раз поглядав на годинник: мовляв, час — гроші, а їх у нього нині негусто. Тож поспішає на… навчання. З’ясувалося, що кілька місяців тому він потрапив під скорочення, однак не розгубився. Маючи правильні руки і певний робітничий досвід, вирішив перевчитися, набувши іншої спеціальності — затребуваної на ринку праці, добре і стабільно оплачуваної. 

Літо для більшості працюючих українців — час відпочинку й відпусток. Проте, звісно, не для всіх. Адже саме цієї пори починають шукати перше робоче місце випускники вишів, а студенти, старші школярі отримують змогу влаштуватися на сезонну роботу — в торгівлю, літні розважальні заклади, на сільгоспроботи тощо. Також не припиняють пошуків, куди докласти працю рук чи голів, ті, кому не пощастило проскочити повз звільнення чи скорочення. А ще серед пошукачів заробітку й досі чимало внутрішньо переміщених осіб. 

Сільський зелений туризм — це не тільки організація цікавого й оздоровчого відпочинку, а передовсім робота — постійна або додаткова — для сільських жителів. Цей напрям визначили перспективним у Черкаському обласному центрі зайнятості. 

Для переселенців з окупованих територій Криму й Донбасу із самого початку їх переміщення на території, підконтрольні українській владі, найпроблемнішими питаннями були житло і робота. Час минає, потік переселенців істотно зменшується, а з ним і гострота проблеми. Із житлом люди якось навчилися давати собі раду, а щодо роботи в них з’явилося чимало помічників, готових підставити плече і з пошуком вакансії, і з навчанням. Один з таких помічників — громадська організація «Центр зайнятості вільних людей» (ЦЗВЛ), яка виникла ще з часів Революції гідності. А коли після російського вторгнення ринула хвиля внутрішньо переміщених осіб, ЦЗВЛ переключив діяльність на них. 

Літо у розпалі. Зовсім недавно відбулися випускні у школах і вишах. Учорашні школярі стали абітурієнтами, а їхні старші товариші отримали дипломи і прямують у доросле життя, де, напевно, найважливішим і непростим кроком буде пошук першого робочого місяця. Та чи готові сучасні роботодавці працювати з молодими фахівцями? Беруть вони їх чи намагаються уникати? І що слід робити і якою бути молодій людині з дипломом, але поки що без досвіду, щоб зацікавити того, хто може надати їй перше робоче місце? 

Коли економіка нестабільна, а ціни на продукти харчування й комунальні послуги зростають майже щомісяця, кожен українець працездатного віку хоче мати постійну роботу зі стабільним доходом. Та ніде правди діти, впевненість у дні прийдешньому мають далеко не всі. Будьмо відвертими, навіть фахівці з чималим досвідом середнього віку не завжди впевнені, що їхнє робоче місце збережеться не те що через 3—5 років, а й навіть завтра. Тим паче, що представники профспілок наполягають: нова редакція Кодексу законів про працю, яку можуть винести на голосування у ВР під час цієї сесії, надасть роботодавцям фактично необмежену владу над працівником: платити зарплату, яку лише вони вважають за доцільне, надавати чи ні соцпакет і навіть звільняти «через власний поганий настрій». Роботодавці ж переконані, що більшість пошукачів роботи прагнуть тільки надвисоких зарплат, але не мають навіть половини необхідних знань і навичок. Тож чи є для них можливість порозумітися? 

До 2014 року в Луганській області працювала 81 установа системи профтехосвіти. Нині на підконтрольній території області залишилося 24 професійно-технічних училища. Найближчим часом їхня кількість може зменшитися за рахунок укрупнення наявних закладів. А ось рівень освіти там має підвищитися. Такі завдання поставили обставини, в яких опинилася система підготовки молоді робітничих спеціальностей. 

«Ніяк не можу визначитися, ким саме хочу стати — перукарем чи… поліцейським», — знизує плечима тендітна дев’ятикласниця Тетяна з Києва. Дівчину нітрохи не бентежить полярна різниця між обраними професіями. Учора для багатьох учнів дев’ятих та одинадцятих класів пролунав останній дзвоник, сьогодні святкова лінійка — в більшості сільських шкіл. Навіть стоячи на порозі дорослого життя, левова частка випускників не в змозі самостійно обрати майбутній фах. 

Життєва мудрість каже: гідно і заможно живе той, хто багато й наполегливо працює. Щоб праця була в радість, вона передусім має бути безпечною. Адже ніде правди діти, нещасний випадок на роботі може коштувати людині не лише кар’єри чи здоров’я, а часом і життя. 

Їхні життєві долі хоч і різні, проте схожі: ставши вимушеними переселенцями, всі вони опинилися перед проблемою безробіття. Та, на щастя, не сам на сам із нею: на допомогу приходять фахівці Сумської обласної служби зайнятості, які тримають на постійному контролі працевлаштування кожного, хто потрапив у соціальну скруту. Коли розпочалися бойові дії на Донбасі, молода донеччанка Наталія Кривошеєва змушена була покинути домівку й шукати прихистку на Сумщині, а саме в селі Мутин Кролевецького району. Маючи бойову вдачу, жінка-містянка вчилася жити в сільській місцевості, виконувати незвичну для неї роботу, навіть спробувала себе в ролі лісокультурниці. Але в селі непросто знайти постійне робоче місце, та ще й аби воно було до душі.