Стабільна робота і вчасно виплачена зарплата, на переконання міністра соцполітики Наталії Королевської, напевно є найкращим соціальним захистом для людини і родини. Та, на жаль, ніхто не застрахований від того, що через скорочення штату, закриття підприємства, недостатність або втрату кваліфікації може раптом втратити  робоче місце. Що робить держава, аби допомогти таким людям? Скільки наших співгромадян перебувають нині на обліку в службі зайнятості і за якими професіями найчастіше шукають роботу? Як стимулюють роботодавців створювати нові робочі місця? З цими й іншими запитаннями «УК» звернувся до директора Державного центру зайнятості Лариси СІДЕЛЬНІКОВОЇ.  

Денис був задоволений життям. Аякже! Канікули пройдуть не марно. За півдня хоч і доведеться добре побігати містом, порозклеює всі оголошення. Заробить невеликі гроші.

Перший тиждень, як і обіцяв директор фірми, минули вдало. 150 гривень у підсумку — то неабиякий заробіток. Гордий своїм першим здобутком, підліток працював ще з більшим старанням. Однак сталося непередбачуване. У фірмі сказали: немає грошей, треба, мовляв, почекати. Минув ще один тиждень, а потім місяць, але обіцяної платні все не було.

У розпачі Денис поскаржився батькам, які спробували поговорити з керівником фірми, але той, ввічливо вислухавши, відрізав:

— Офіційно він у нас не працює, так що я йому нічого не винен. 

«УК» започатковує серію матеріалів рубрики «Знайди себе», у яких ми розповідатимемо про професії, які, за даними Державної служби зайнятості, нині найзатребуваніші на ринку праці України. Людям, які їх опанували, нескладно знайти роботу, вони отримують хорошу зарплату, а інколи ще й мають пільги, надбавки та доплати. 

Рівненщина традиційно вважається трудонадлишковим регіоном. Ось і торік, за статистикою служби зайнятості, на одне робоче місце претендувало в середньому 15 осіб. А, скажімо, у північних районах — Зарічненському — 226, Дубровицькому — 238! Так уже історично склалося, що чоловіки тут їздять на заробітки, а жінки виконують свою одвічну материнську місію: лише матерів-героїнь в області понад 15 тисяч. Як же накладається на таку специфіку новий Закон «Про зайнятість населення», за яким ми прожили рік? Відповідь на це запитання шукаємо разом із директором Рівненського обласного центру зайнятості Іваном ТКАЧУКОМ.  

Хоч фахівці постійно попереджають про перенасиченість ринку праці представниками одних спеціальностей, і дефіцитом інших, та під час вступу до вишів конкурс на так звані престижні факультети не зменшується. І не лише тому, що так багато молоді мріє про фах юриста, економіста тощо. Для багатьох головне насамперед здобути престижний диплом. А де працюватимуть — це вже інша річ. Бо робота за фахом «світить» далеко не всім, і тут навіть не важливо, який у тебе диплом. Це довели експерти Дослідницького центру Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна. Вони під час дослідження з’ясували, що тільки 36% українських працівників трудяться за спеціальністю. 20% зауважують, що їхня робота пов’язана з отриманим фахом лише частково, а 44% довелось змінити професію. 

Сучасний ринок праці нагадує магазинний прилавок часів дефіциту: що доброго з’явилося — розібрали миттєво. І поруч завмерла черга в очікуванні нових надходжень.

За словами фахівців, нестача якісних робочих місць — головна проблема. У цих умовах, особливо на селі, незамінною стала участь безробітних у громадських та інших тимчасових роботах, які організовують місцеві райдерж?адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. Такі роботи оплачуються на паритетних засадах з місцевих бюджетів та фонду загальнообов’язкового державного соцстрахування на випадок безробіття. Торік було задіяно майже 9 тисяч громадян, 4900 з них працювали на громадських роботах, які фінансувалися з використанням коштів місцевих бюджетів. Фактичні витрати органів місцевого самоврядування на цю справу становили понад 1,5 мільйона гривень.

Щороку вищі навчальні заклади випускають понад 500 тисяч фахівців. Працевлаштовуються далеко не всі. Тому, за даними Держслужби статистики, рівень безробіття серед молоді вищий, ніж у середньому по країні. Одна з причин такої ситуації — роботодавців не влаштовує підготовка випускників вишів. А студенти в свою чергу, не відчувши реального виробництва, не розуміють, що їх там чекає. Останніми роками проблема загострюється. Техніка і технології стрімко розвиваються. Матеріально-технічна база ВНЗ старіє і не поповнюється. Ніде правди діти: від вимог сьогодення відстає й частина педагогів. Самотужки галузевому міністерству з цією проблемою не впоратися.   

Нерідко буває, що випускники вишів, щойно отримавши диплом, намагаються влаштуватися у провідні фірми відразу на керівні посади. А коли їм відмовляють — більшість опускає руки. Їм чомусь простіше проголосити себе незатребуваними, ніж починати будувати кар’єру з невисокої посади. А ще юним важко знайти, куди докласти працю рук і голів своїх через те, що більшість із них не має досвіду роботи. Ось так нерідко молоді та освічені «осідають» вдома на диванах, жаліючи себе, втрачаючи з часом кваліфікацію та й узагалі смак до життя. А що вже казати про тих, хто не має вищої або спеціальної освіти? Хоча інколи і їм щастить — на роботу беруть. Та зазвичай вона низькооплачувана, важка, некваліфікована і тимчасова. А що ж далі? Ситуація, коли у молодих начебто і є бажання, але немає можливості реалізувати свій потенціал, стає звичною. Як стимулювати молодих не опускати рук і хто їм має допомогти? З цими запитаннями «УК» звернувся до першого заступника міністра молоді та спорту Сергія ГЛУЩЕНКА. 

Миколаївський обласний центр зайнятості за участю партнерів соціальної сфери наприкінці минулого року провів загальноміський ярмарок вакансій та послуг служби зайнятості. Мета заходу — допомогти людям у пошуку достойної роботи, в перенавчанні або організації підприємницької діяльності, а також укомплектувати місцеві підприємства, установи, організації кваліфікованими кадрами. 

Усі ми хочемо мати хорошу роботу з гідними умовами праці та заробітком, якого вистачило б на всі нагальні потреби родини. Проте, як відомо, ринок праці є однією з найуразливіших ланок сучасної економіки. І питання працевлаштування тією чи тією мірою зачіпають чи не кожну українську родину. Хтось утратив роботу через скорочення штату або закриття підприємства, а комусь по кілька місяців не виплачують заробітну плату й виникає думка пошукати більш відповідального роботодавця. Нелегко знайти, куди докласти працю рук і голів своїх також молодим, навіть якщо мають вищу освіту і червоний диплом. А що вже казати про тих, кому за 40 або про молодих жінок, яким нерідко доводиться чути від роботодавців: «А завтра ти вийдеш заміж та підеш у декрет. Навіщо мені така працівниця?»

Куди звернутися у такій ситуації? Хто допоможе у пошуках роботи або порадить, яку спеціальність краще обрати, аби бути затребуваним на ринку праці? З цими та іншими запитаннями «УК» звернувся до голови Державної служби зайнятості України Марини ЛАЗЕБНОЇ.