Бродіння в чистому середовищі не буває. Його провокують забрудненими руками. Їх останні 20 років у нас не бракувало. Закон, який мав стояти на сторожі чистоти стосунків, не працював: довгі загребущі руки, вражені бацилами ненаситності, підгребли його під себе. Нечистот накопичилося стільки, що вибухнуло суспільне потрясіння. 

Я приїхала до Страсбурга три роки тому. Одним з моїх найяскравіших перших вражень став випадок, про який тепер згадую особливо часто. 

Дедалі частіше наші пенсіонери стають об’єктом шахрайства. Так склалося, що саме їхні пенсії — це нехай і мізерне, недостойне, але найстабільніше джерело доходів. Наші матері й батьки, бабусі й дідусі складають копієчку до копієчки — на «чорний день». І ось на порозі їхніх квартир або будинків з’являється всміхнена дівчина (пані, хлопець), яка називає себе соціальним працівником (представником районної ради ветеранів, благодійного фонду) й вітає з отриманням «подарунка».  

Так склалось у складній і трагічній історії українського народу, що процес батьківської (але найчастіше — материнської) опіки позначають словом «виховання», що має спільний корінь зі словом «ховати». Впродовж багатьох століть жінка-мати змушена була ховати дитину від біди, вогню, війни як найбільшу в житті цінність. Це вже в крові українок. Але, як виявилося, не у всіх. 
Зателефонувала мені знайома вчителька зі Слов’янська, розповідає, що першокласників із їхньої школи мами регулярно виводять на прогулянки… в зону бойових дій. Повільно і впевнено ведуть малечу між барикадами, і саме в ті найгарячіші моменти, коли відбувається стрілянина. Нібито постріли припиняються, коли бачать дітей, але… 

«За незалежність Луганської та Донецької народних республік на референдумі у двох східних областях України проголосували до 90% мешканців, причому Донеччина вже попросилася до складу Росії». Повідомлення, місце якому хіба що у програмі «95 кварталу», нині транслюють у новинах найбільші інформаційні агентства світу. 

Грандіозна будівля Європарламенту в Страсбурзі спорожніла в очікуванні депутатів нового скликання. Користуючись нагодою тимчасового затишшя, тут ладнають кондиціонери, миють вікна, міняють килимове покриття. А на вулицях Страсбурга ознаки близьких виборів у Європарламент, які пройдуть 25 травня, майже не помітні. І поки журналісти та експерти роблять прогнози щодо політичного розкладу сил в оновленому ЄП, пересічні громадяни ЄС переважно не надто заглиблюються у перипетії передвиборчих перегонів. Так, мій приятель, 35-річний Сімон, працівник однієї з французьких телекомунікаційних фірм, на запитання, за кого з кандидатів до ЄП він збирається голосувати, ніяково усміхнувшись, зітнув плечима і сказав, що над цим ще не замислювався. 

Читачі, що відгукнулись на публікацію («УК», 6. 05. 2014 р.) «Нагороди, за які має бути соромно», звернули увагу (і, погоджуюсь, цілком справедливо) на одне упущення. Чому, запитують, автор не прирівняв нагороди і почесні звання наших високопосадовців та народних депутатів до російських відзнак «За Крим»? Адже ті й інші вручено за розвал. Страшне за суттю порівняння. Але що заперечити? 

Інформаційна війна проти України не обмежується валом брехливої інформації, яку вивергають численні російські мас-медіа, що вкотре підтвердили недавні одеські події. До речі, гавкання гідно оцінили в Кремлі. Як повідомляють «Ведомости», «за об’єктивність під час висвітлення подій у Криму» президент Путін нагородив понад 300 співробітників ЗМІ, про що йшлося у вчорашньому номері «УК». 

Так уже сталося, що останні місяці певну частину найважливіших подій у житті нашої країни мусимо коментувати, посилаючись на дії влади Росії. Чергова новина з Москви: Володимир Путін підписав указ про нагородження орденами і медалями великої групи співробітників російських ЗМІ. Державні нагороди вони отримають «за високий професіоналізм і об’єктивність у висвітленні подій у Республіці Крим». 

«Я завжди говорив і ніколи не відмовлюся від своїх слів, що найцікавіші люди живуть у Росії», — слова колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса, який нещодавно пішов із життя, лише підтверджують думку, що поняттям «загадкова російська душа» переймаються не тільки на євразійському материку, а й навіть у далекій Латинській Америці.