Біла тарілка була класичної форми. Приблизно такою самою вона сотні чи навіть тисячу разів з’являлася перед витріщеними очима землян, які клянуться про зустрічі з прибульцями із міжзоряних світів. Утім, відразу помітив невелику відмінність: оця зависла і завмерла не горизонтально, як заведено, а вертикально — на ребро. Невже аварійна посадка? Їй-бо, так і є, бо он поруч потерпають кілька прибульців… Я з полегшенням зітхнув. По-перше, вони живі. По-друге, чужинці зовсім не страшні: жодних тобі величезних зубів, пазурів чи хвостів. Коротко кажучи, точна копія нас. А те, що вони зараз чогось стоять на головах, це, мабуть, результат невдалого приземлення тарілки. А може, ось так на них подіяло земне тяжіння? Нічого, зараз спробуємо це виправити… 

Знаменитий на весь світ Київський міський голова-боксер проводить чи не найважливіший бій у кар’єрі — із власниками столичних МАФів, яких перемогти, на мою думку, не настільки легко, як суперників на ринзі. Адже якщо на ринзі діють правила, то власникам МАФів вони, судячи з останніх подій, не писані. Нещодавно ці власники мітингували під стінами столичної адміністрації, водночас кілька десятків машин, які приєднались до цієї акції, частково перекрили рух Хрещатиком. 

Десь місяць чи півтора тому, проїжджаючи однією з вулиць на столичній Борщагівці, була шокована побаченим. Уявіть: шматок дороги, де яма на ямі і ямою поганяє, ніби віником виметений. А поверх отієї ямковості ретельно… нанесено новесеньку дорожню розмітку. Ну просто геніальне рішення столичних шляховиків! І, мабуть, вулиця Сім’ї Сосніних — не єдина в Києві сподобилася такої їхньої ласки. Бюджетні кошти, як я розумію, витрачено на недешеву фарбу, на її нанесення. Але ж… усе це даремно, бо хіба добрий хазяїн так робить? Чи не логічніше було б спочатку дорогу відремонтувати, а вже потім наносити розмітку? 

Здається, більшість із нас настільки звикла зустрічати будь-які новації кривою скептичною посмішкою, а то й голосними зойками «Все пропало!», що іноді думаєш: а чи є сенс запроваджувати у цьому суспільстві щось нове? Адже кожен реформатор наражається на небезпеку стати мішенню для охочих кидатися лайном — хоч би і словесним.

…Перший день патрулювання. Новоспечені поліціянти виїхали на вулиці Києва. І в той самий час, коли містом повільно пересувалися новенькі автомобілі з проблисковими маячками на дахах і написами «Поліція», на чергове патрулювання вийшли і «диванні війська», озброєні клавіатурами. Й почалося.

Негатив від того, як інспектор ДАІ на виїзді з міста зупинив моє авто, зник одразу після розмови з ним. Спека, гамір потоку автотранспорту, а поряд із патрульною автівкою — щойно зупинена новенька спортивна «Хонда». За її кермом кремезний чолов’яга. Його просять дихнути в алкотестер, мене ж зупинили, щоб допоміг (відповідно до затвердженої законом процедури) засвідчити результат. Після того як прилад від видиху водія клацнув, міліціонер дістав течку із бланками протоколів і почав оформляти «перебування за кермом у нетверезому стані». Можна тільки здогадуватися, куди прямував водій, що змусило його нехтувати безпекою всіх навколо і де б дала збій його сповільнена алкоголем реакція. 

Патріотизм буває різним. Одні проливають кров, відстоюючи цілісність держави, другі воліють вимахувати гаслами в безпечному місці. Одні трудяться в поті чола на благо країни, другі розповідають, як можна працювати ще краще. Одні щиро і глибоко шанують усе українське, інші одягають вишиванку на… «нижчеспиння».

Правду кажучи, спочатку сприйняла це як жарт. Думала, що не може  бути настільки примітивним менталітет, аби втулити прабабусин орнамент на заднє місце. Та ні, це москалі, напевне, вирішили підкинути чергову провокаційну «поганку», щоб познущатися з українського колориту.

Ще 16 жовтня 2013 року виконком Житомирської міськради задовольнив клопотання Генерального консульства Республіки Польща у м. Вінниці про встановлення пам’ятника Ігнацію Падеревському — видатному польському державному діячеві та всесвітньовідомому музиканту-віртуозу. З подачі нині вже відправленого у відставку міського голови Житомира Володимира Дебоя рішення ухвалили без громадського обговорення і навіть затвердження сесії міськради. Мотиви цілком зрозумілі, бо ні житомиряни, ні депутати навряд чи погодились би на встановлення у центрі міста монумента людині, яка була не лише видатним митцем, а й очолювала уряд Польщі у період збройної агресії проти Західноукраїнської Народної Республіки та окупації поляками Галичини. 

Минуло понад рік із дня, коли народ України заявив на весь світ: в ріднім краю панувати не дамо нікому. Але, на жаль, зміни на краще відбуваються надто повільно, бо чиновники, поставлені охороняти державне майно пильніше, ніж власне, його розкрадають.

Як фахівець у галузі земельних відносин кажу передовсім  про основне національне багатство — землю, право на яку набувають і реалізують громадяни, юридичні особи та держава виключно відповідно до закону.

Днями до чергової частини Володимир-Волинського міськвідділу внутрішніх справ надійшло повідомлення про про те, що із собору Різдва Христового вкрадено пожертви прихожан на лікування дитини.

Працівники міліції — честь і хвала їм! — досить швидко встановили фігурантів злочину. Під білі рученьки взяли раніше судимого  41-річного чоловіка без постійного місця проживання та його спільника — 22-річного злодія зі стажем. 

Польський композитор Фридерик Шопен, тіло якого покоїться в Парижі, заповів, щоб серце його поховали у Варшаві. Тут воно зберігається в костелі Святого Хреста. У місті, в яке до нестями був закоханий видатний музикант, співвітчизники увічнили його твори у так званих лавках Шопена. З чорного мармуру, їх встановили біля споруд, де мешкав чи бував геній. Ці своєрідні музичні скриньки грають мелодії композитора. Коли потрапляєш до Варшави, розумієш останню волю славетного поляка: побувавши тут, немов залишаєш частинку серця.