На спекотні вихідні приїхав до села, де у доброї знайомої (спасибі їй за це) відпочиває мій 12-річний син. Та так сталося, що господарка терміново подалася у справах, а мені дістався клопітний фронт робіт: наглянути за п’ятьма дітьми різного віку. Троє із них (два хлопці 14 і 9 років і 5-річна дівчинка) — з однієї родини та 11-річна дівчинка — з іншої. І — мій хлопчак. Він, до речі, завдав мені чи не найбільше клопоту, бо невдовзі я не знав, куди його заховати подалі чи бодай чимось наглухо зашпаклювати йому вуха. 

Півтора десятка років тому, відпочиваючи з сім’єю в Криму, прогулювався вечірньою набережною Ялти. З-поміж безлічі принад у літньому присмерку увагу привернула скульптура… Чарлі Чапліна.

У строгому циліндрі, вишуканому фраку, чудернацьких черевиках, з неодмінним ціпком у руках.

Невже кримчани вирішили увічнити знаменитого актора саме на березі моря? Чому там, а не в якомусь іншому місці, яке було б гідним його постаті? 

Нещодавня поїздка французьких депутатів до анексованого Криму обурила Київ та окрилила Москву. Те, що ці політики не мали офіційного мандата і права говорити від імені парламенту Франції, — доволі слабка втіха. Оскільки від цього не можна відмахнутися зі словами, мовляв, це просто купка куплених Кремлем екзальтованих поплічників  лідерки «Національного фронту» Марін Ле Пен, які не мають політичного авторитету та підтримки у Франції. Бо цього разу до делегації увійшли переважно члени впливової Республіканської партії, яку очолює екс-президент Франції Ніколя Саркозі і який, між іншим, так і не засудив кримського вояжу соратників. Офіційному Парижу стає дедалі важче виправдовувати вияви палкої любові до Росії  своїх політиків і чиновників, які, обіймаючи державні посади, зобов’язані дотримуватися єдиної державної позиції, зокрема щодо анексії Криму та подій на Донбасі. 

Коли на початку 80-х років минулого століття справляв новосілля і облаштовував щойно одержану квартиру, однією з перших покупок було трипрограмне радіо «Електроніка». І хоч коштувало воно у кілька разів дорожче за звичайний приймач, все-таки не роздумував: як-не-як, а три кнопки завжди краще, ніж одна. Відтоді жодного разу не те що не пошкодував, а навпаки — мав щоденну перевагу слухати будь-який із трьох каналів, кожен з яких по-своєму цікавий і корисний.

Утім, як співається в пісні, не довго музика звучала. Кілька днів тому з подивом помітив, що друга і третя програми (відповідно «Промінь» і «Культура») заніміли. Думав, що на годину-другу чи на якихось кілька днів, бо подібне траплялося й раніше… Ба ні.

Ще з дитинства свято Воздвиження запам’яталося суворими заборонами батьків ходити цього дня до лісу, бо тоді з усіляких нір і гнізд виповзають на поверхню землі та на гілки дерев найрізноманітніші плазуни, щоб погрітися на сонці перед дорогою у зміїний вирій. Так розповідає одна з численних легенд про це свято. Проте, здається, саме отруйні плазуни в людській подобі цього року не можуть дочекатися Воздвиження і заздалегідь — майже за два з половиною місяці — починають сповзатися. Таке спостереження характерне принаймні для Харкова, якщо подивитися на події останніх днів. 

Приблизно о 8 годині вечора на одну із автозаправних станцій Житомира заїхав престижний джип «Volkswagen Touareg», державні номерні знаки на якому засвідчували належність автомобіля до військового відомства. Натомість поведінка водія і пасажира видавала чи то крайній ступінь втоми, чи то алкогольного сп’яніння, що однаково небезпечно для учасників дорожнього руху.

Не дивно, що 35-річна жінка, чий автомобіль саме заправлявся на цій АЗС, вирішила зафільмувати стан військових у камуфляжній формі на мобільний телефон. Це настільки розлютило підполковника і майора, що вони, за розповідями очевидців, з нецензурною лайкою виволокли беззахисну жертву з її легковика, де був ще її син-підліток, побили і, поставивши на коліна, змусили просити вибачення, цілуючи землю. 

Сюжет майже за Василем Стефаником: у Києві (не в селі!) сталася новина — один з народних депутатів грубо знехтував правилами дорожнього руху і поїхав на червоне світло світлофора. Хотів накивати п’ятами від правоохоронців, та не вдалося. Водія-зуха зупинили і, незважаючи на статус, оштрафували.

Не знаю, як хто, а я навіть подумати не могла, що наша Генеральна прокуратура, в якої нині роботи непочатий край (шановні прокурори, коли нарешті буде зібрано достатньо доказів, щоб була змога покарати тих, хто розстрілював майданівців, хто крав не мільйонами — мільярдами й не думає повертати награбоване в державу, хто й досі чудово почувається чи то у Ростові-на-Дону, чи деінде?), раптом аж надто перейнялася доступом обдарованої молоді до можливості навчатися за державний кошт!

Нещодавно був у відрядженні. Готуючись до чергової зустрічі (мав вільну годину), увімкнув у готелі телевізор. Не повірите, потрапив одразу ж на пленарне засідання Верховної Ради. Як правило, такі трансляції не дивлюся (бо вважаю роботу депутатів у сесійній залі, м’яко кажучи, неефективною), але тут цікавість викликала суперечка народних обранців з приводу внесення змін до Закону України «Про молоко та молочні продукти» та інших законодавчих актів щодо посилення заходів боротьби з фальсифікацією молочних продуктів (реєстраційний номер проекту 0901,  дата реєстрації — 27 листопада 2014 року). 

Нещодавно в Україні ухвалили два цікаві закони з номерами 2742 та 2743, які значно посилюють роль і незалежність Національного банку. Чомусь саме про це та про наслідки чинності таких документів у пресі йшлося мало, проте від роботи нашого головного фінансового регулятора у такому форматі вони будуть не лише позитивними, а й негативними для ринку та окремих громадян.

Звісно, Нацбанк України завжди був окремою державою в державі, нині він став фактично недоторканним. У цивілізованих країнах ЄС, приміром у Польщі й Чехії, різними нормативно-законодавчими актами визначено фінансову незалежність центральних банків цих держав. У їхніх законах закріплено право національних фінансових регуляторів не підтримувати політику уряду чи президентів країн, якщо вона загрожує виконанню основної функції регулятора.