Навряд чи хтось поставить під сумнів виробничу і ділову репутацію флагмана вітчизняного машинобудування — Сумського машинобудівного науково-виробничого об’єднання. Але чи можливо, щоб підприємство, знане на всіх континентах, яке виготовило та поставило десятки компресорних станцій до різних країн світу, виявилося недостойним їх… реконструювати? І як пояснити, що НВО з його потужним науково-технічним персоналом пропонує досконалі розробки, а тендери виграє майже невідоме підприємство із закордонною пропискою без необхідних технічних потужностей та відповідного персоналу? При цьому Сумське НВО не одержує жодних пояснень поразки, не має будь-якої можливості технічно захистити розробки.

Скажете, це неможливо? Можливо. Та ще й як. 

«Електроважмаш» — підприємство, яке не має аналогів не лише на Харківщині, а й в Україні. Завод виробляє унікальну продукцію для теплових, атомних і гідроелектростанцій, обладнання для залізничного і міського електротранспорту. У 2000-му перебував у стані банкрутства. 2015-й закінчив із мільйонними збитками. З якими результатами підприємство підійшло до 70-річчя у 2016-му та які його перспективи розвитку, «УК» поцікавився у в. о. директора ДП «Електроважмаш» Дмитра КОСТЮКА. 

Попри значні економічні та політичні негаразди, що супроводжують наше сьогодення, Україні вдається залишатися великою космічною державою. Проте й проблем у галузі накопичилося чимало. Однак голова Державного космічного агентства України Любомир САБАДОШ знає, як їх подолати, і ділиться цим із «УК». 

Екомодернізацію виробництва ПАТ «Запоріжсталь», спрямовану на поліпшення екологічної ситуації в регіоні, здійснюють згідно з тристоронньою угодою між Міністерством екології та природних ресурсів України, Запорізькою облрадою та комбінатом «Запоріжсталь».

Під час робочої поїздки у Запоріжжя міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак оцінив модернізацію виробництва комбінату: будівництво газоочисних систем агломашини №5, газоочистку агломашин з першої по четверту, які вже працюють; систему аспірації ливарного двору та підбункерної естакади доменної печі №4; лінію солянокислотного травлення в цеху холодної прокатки №1, яка дала змогу повністю припинити викиди парів сірчаної кислоти та скидання промислових вод у Дніпро. 

За радянських часів майже чверть усіх шкільних зошитів у СРСР виробляли на Понінківській паперовій фабриці, завдяки чому навіть чукотські діти знали про це містечко на Хмельниччині, яке фактично виросло довкола свого підприємства-годувальника. Утім, папір тут виробляли із привізної целюлозної маси, через що розрив налагоджених економічних зв’язків між колишніми союзними республіками замалим не призвів до занепаду потужного виробництва, на якому трудилося кілька тисяч працівників. 

Черкаси вже не одне десятиліття називають містом великої хімії. Городяни не те щоб дуже гордилися таким — просто давно до цього звикли. Правда, останнім часом окремі підприємства з різних причин згорнули виробництво. Скажімо, вже кілька років не працює завод хімічного волокна, хоча цехи, побудовані ще за СРСР, збереглися. Ось власники Донецького заводу хімічних реактивів батько і син В’ячеслав та Ілля Леоненки й накинули на них оком. Частину площ відремонтували, устаткували. І тепер це підприємство замкненого циклу. На складі — перші тонни готової продукції для замовників з України та закордоння. Тут виготовляють неорганічні речовини для харчової, фармацевтичної й косметичної галузей. 

Одне з важливих завдань, поставлених перед урядом після Революції гідності, — дебюрократизація і дерегуляція. Це мало стати для українських підприємців та іноземних інвесторів сигналом про те, що країна змінюватиметься. Адже протягом останніх 25 років наша країна, на жаль, не могла похвалитися хорошими умовами ведення бізнесу. Водночас громадяни демонстрували справді унікальні приклади того, що навіть усупереч усім складнощам вони можуть успішно вести бізнес. У країні нині зареєстровано понад 3 мільйони суб’єктів підприємницької діяльності — це як фізичні, так і юридичні особи. Попри складну регуляцію, бюрократію, корупцію, яка існувала впродовж 25 років у державному секторі, українці виявилися одними з найпідприємливіших серед жителів країн Євросоюзу. 

Фахівці вітчизняного аграрного машинобудування, які пережили різні часи, зокрема кризу й реорганізації, називають Уманьферммаш заводом-феноменом. Типове вузькоспеціалізоване підприємство радянських часів, що випускало три види техніки для ферм, за всіма ознаками мало загинути, оскільки вироблена продукція стала неліквідною, адже під час кризи 1990-х тваринницька галузь першою потрапила під ніж. Були й наступні економічні кризи, що спричинили закриття багатьох підприємств. Цей завод вижив завдяки тому, що зумів у рекордно короткі строки перебудуватися і освоїти випуск нових видів продукції. І не тільки вижив. Нині ПАТ «Уманьферммаш» — одне з провідних підприємств галузі, промисловий гігант, від якого значною мірою залежить формування бюджету міста. ПАТ гарантує своїм працівникам надійні й досить пристойні заробітки, регулярно надає кошти на розвиток міської інфра?структури. Завод активно будує житло. За роки незалежності України Уманьферммаш здав в експлуатацію 1201 квартиру, з яких 764 надав людям безкоштовно, а решту — в безвідсотковий кредит до 2025 року. 

Майже рік тривала масована інформаційна атака на колектив і акціонерів одного з найбільших українських машинобудівних підприємств і експортерів — публічне акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор». Наслідки не забарилися: Україна постала перед втратою унікального підприємства. На межі виживання опинився також трьохтисячний колектив заводу. Тому перше запитання, з яким ми звернулися до генерального директора ЗТР Ігоря Клейнера, стосувалося оцінки цих подій.

— Наше підприємство одне з небагатьох в Україні, яке навіть у кризові для економіки часи постачало не сировину, а свою високотехнологічну продукцію на ринки США, Західної Європи, Саудівської Аравії та інших країн. Безумовно, найбільше ми непокоїлися за колектив. Адже багато професій на ЗТР унікальні. Щоб освоїти, приміром, кваліфікацію намотувальника 6 розряду, потрібно не менше п’яти років виробничого досвіду. 

Питання, яке найбільше цікавить звичайних українських споживачів нафтопродуктів, схоже, вже в цьому місяці може зазвучати по-новому. Йдеться передусім про ціну на дизельне пальне, яке, як і бензини, за останній місяць-півтора дещо подорожчало через підвищення вартості нафти у світі. Річ у тім, що у сфері постачання саме дизельного пального очікують на досить цікаву подію: наприкінці цього місяця має запрацювати українська ділянка нафтопроводу Самара — Західний напрямок (його експлуатує компанія «ПрикарпатЗахідтранс»), що здатна серйозно посилити конкуренцію на внутрішньому ринку нафтопродуктів. 

У галузевих колах дискутують про те, які наслідки матиме запуск цієї потужної магістралі, що слугує для транспортування російського пального, для України загалом і конкретних споживачів зокрема. «Пальне з Білорусі чи Польщі, яке нині домінує на ринку, — це на 100% продукт переробки російської нафти, тому першоджерело забезпечення вуглеводнями не зміниться», — пояснює «Урядовому кур’єру» експерт паливного ринку Сергій Куюн. Проте, зазначає він, на енергетичному ринку країни з’явиться ще один напрямок постачання, який може суттєво вплинути на ціни.