Завдяки фотографіям та відео екскерівника пресслужби полку «Азов» Дмитра КОЗАЦЬКОГО з позивним «Орест» світ дізнався правду про те, як відбувалась оборона Маріуполя. Разом з побратимами військовий упродовж 84 днів перебував на металургійному комбінаті «Азовсталь», а потім ще чотири місяці пробув у російському полоні. 21 вересня Дмитро став одним із 215 українських захисників та захисниць, які повернулися в Україну з російського полону.

Високий зріст і атлетична статура, поставлений голос і виразна дикція, незвична як для війни та військового модна зачіска й відкрите доброзичливе спілкування, чіпкий погляд темних очей, який тримає співрозмовника на гачку зацікавленості впродовж усієї розмови. Це перше враження від знайомства з Андрієм Жолобом залишає теплий спогад у серці. Складається враження, ніби ми вже десь бачилися, перетиналися в цивільному житті, а на війні зустрілися наче давні знайомі.

 Ще донедавна він працював шеф-кухарем у відомих ресторанах Дніпра, які входять до ТОП-100 країни й мають міжнародні відзнаки, а нині він військовий кухар.

Олександр має позивний «Малий». Стати кухарем мріяв з дитинства. Згадує, як восьмирічним приготував свій перший у житті торт (банановий бісквіт). То був подарунок мамі.

 Місто Кременець на Тернопільщині здавна має добру славу освітньо-культурного центру. Тут десятиріччями діють кілька гуртів художників, які об’єдналися за статтю та віком. За часів відновлення державної незалежності України тут спочатку організували чоловічий гурт «Гладущик», а за кілька років з’явилася й жіноча спільнота «Палітра». Студентську творчу молодь об’єднало «Натхнення».

«Дядю, це ти тих козлів вигнав?» — наївне й по-дитячому безпосереднє запитання маленького хлопчика до українського воїна під час встановлення синьо-жовтого полотнища в центрі одного з нещодавно звільнених сіл Херсонщини стало мемом вітчизняного сегменту інтернету. Лише за перший день безліч репостів на різноманітних каналах, мільйони переглядів — про таку славу автор відеоролика — пресофіцер 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ старший лейтенант Валерій Юрик і близько не міг мріяти. Та наступного дня він мимохіть прокинувся знаменитим, хоч сам і залишився поза кадром.

Бойові побратими Назарові Мялікгулиєву дали псевдо «Поет». Власні вірші він читав їм у бліндажах, а під час короткого перепочинку навіть записував на відео й розміщував у соціальній мережі. «Мої думки, неначе коні, не може втримать їх ніхто, я виливаю їх фарбами на білий лист чи полотно», — зізнавався він в одній з поезій.

Зіщулившись у чималій вирві від вибуху ворожого снаряда біля Білогірки на річці Інгулець, Вадим Севрук подумки прощався з рідними. Один за одним видаляв з телефона знімки, зроблені до війни. Вони в разі найгіршого перебігу подій не мали потрапити до рук ворога. Йому так було спокійніше, щоб не наражати на ймовірну небезпеку близьких йому людей. Кадри зі служби, зображення побратимів (декого з них уже не було серед нас) також довелося видалити — зайві орієнтири й геолокація були недоречні.

Коли  чую бурхливі, як море, звуки «Запорозького маршу», одразу ж уявляю земляка-роменця Євгена Адамцевича, який народився 19 грудня 1903 року  (1 січня 1904-го за новим стилем) на Полтавщині, в селі Солоницях поблизу Лубен, та всім серцем прикипів до Ромна  —  прадавнього міста над Сулою. 

Безумовна капітуляція росії й  повне визволення українських територій — це єдині прийняті умови для переговорів з москвою. Про це під час зустрічі з журналістами у Брюсселі, яка пройшла у Хабі українського громадянського суспільства, заявила військова парамедик, громадська активістка Юлія Паєвська з позивним «Тайра», яка провела три місяці в російському полоні. 

 Він прожив тривале славетне життя, сповнене не тільки бурхливими історичними подіями, а й письменницькою творчістю. До вікового ювілею не дожив менш як два роки, хоч мріяв відзначити його в колі родини і найближчих друзів. Не судилося. Однак судилося інше: залишилися 26 книжок і вдячна пам’ять численних читачів, які залюбки звертаються до його творчості, сповненої любові та поваги до України, рідної землі, її природних багатств і краси, синівської турботи про збереження лісів, річок, усього екологічного світу.