Сільське господарство на Миколаївщині могло б стати галуззю, яка витягла б на достойний рівень усю економіку області. Якби важку працю селян високо цінували, та не встромляли палки в колеса керівникам успішних підприємств і самим підприємствам, якби кредитна й фінансова політика держави була більш сприятливою до аграріїв. Та навіть в умовах, що гальмують розвиток агробізнесу, на Миколаївщині є приклади вдалого господарювання. Один з них — державне підприємство «Дослідне господарство «Агрономія» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, що розташоване в Арбузинському районі. 

Саме на таку оцінку, на думку президента Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ) Івана Томича,  заслуговує діяльність влади щодо підтримки аграрної галузі загалом і фермерства зокрема. Сумний показник: якщо до 2009 року чисельність фермерів стабільно зростала, то останніми роками країна втратила майже третину цієї кількості. Як вважає Іван Томич, це негативно вплинуло на всю соціальну обстановку в країні, адже саме фермери були осередком продуктивних сил, основою збереження села як спільноти, вони створювали більшість робочих місць, підтримували соціальну сферу.

Тернопільський молокозавод свою виробничу історію розпочав писати майже 60 років тому. В 1990-х, коли українська економіка стала на рейки ринкових відносин, багатьом підприємствам цієї галузі так і не вдалося піднятися, вижити. 

Новітні гаджети стрімко увірвалися у повсякденне життя сільгосптоваровиробників. І як би хто не пручався, доводиться йти в ногу з часом, бо мобільні додатки стають невід’ємною складовою ефективного агровиробництва. AgroPortal.ua розпитав українських аграріїв, чи налаштували вони свої смартфони на аграрну хвилю. 

Надії аграріїв на більший, ніж торік, урожай передовсім ґрунтуються не на паперових планах і доведених завданнях, а на доброму стані озимини, що вдало перезимувала, і дбайливому догляді за посівами. Як стверджує директор департаменту агропромислового розвитку Харківської облдержадміністрації Олександр Нездюр, 87% рослин на полях області добре розвиваються. 

Статистика свідчить: аграрії на початок весни недоотримали 34% потрібних їм мінеральних добрив, зокрема 278 тисяч тонн аміачної селітри, 140 тисяч тонн калійно-аміачної суміші (КАС) та 258 тисяч т карбаміду. Причина зрозуміла: хлібороби не змогли придбати необхідне через дефіцит грошей. Інша думка у Федерації роботодавців та Союзу хіміків України. Мовляв, нестача сільгоспхімії у сільгоспвиробників — через те, що в Україну завозили добрива російського виробництва за заниженими цінами і вітчизняні підприємства через таку нечесну конкуренцію змушені були зупинити виробництво. Відповідно недостатнє внесення добрив призведе до недобору врожаю. 

На перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів, призначені ЦВК на 30 квітня 2017 року, підуть вісім запорізьких ОТГ. Це найбільша кількість серед усіх областей України. 

Напівправда завжди була і залишається набагато небезпечнішою від очевидної неправди. Оскільки вона дає широке поле для маніпуляцій, домислів та висновків, які не мають нічого спільного з реальністю. Тому її найчастіше використовують політики, неперебірливі журналісти, продукуючи на замовлення фейкові сенсації, які інколи поширюють навіть солідні видання. Не замислюючись при цьому, що їхня всеїдність досить часто рикошетить негативом як по економічних інтересах, так і по міжнародному іміджу держави. Підтвердженням цього може стати історія, про яку йтиметься далі. 

На жаль, наші хлібороби вже вкотре розпочали весняні польові роботи з нестачею матеріальних засобів. Через нестримне зростання цін на всі складові сільськогосподарського виробництва, у намаганні зменшити непосильні витрати аграрії економлять на найнеобхіднішому. За даними Держпродспоживслужби, потреба у засобах захисту рослин (ЗЗР) на період весняно-літніх робіт становила приблизно 28,6 тисячі тонн порівняно з 27,8 торік, натомість сільгоспвиробники закупили 14,5 тисячі тонн пестицидів (51% потреби), зокрема 10 тисяч тонн гербіцидів (53%). Це дуже небезпечна тенденція, бо намагання зекономити може призвести не просто до недобору врожаю, а й до набагато гірших наслідків. 

Тепер сільськогосподарські товаровиробники покладаються не на позичені ресурси, а насамперед на власні. Аграрний бізнес став прибутковим і перспективним, що вивітрило з вжитку українського народу словосполучення «битва за врожай», з яким жило не одне покоління людей в радянський період. Сьогодні багато юних українців, хоч  і не відають, коли настають оптимальні строки сівби, проте на запитання своїх іноземних ровесників, чим відома Україна, чи не найперше скажуть: «Та ми — світова житниця!» А за такого усвідомлення суспільством селянам і сіяти втішно.