День виявився сірим-сірісіньким, немов насуплене небо, яке низько зависло над принишклим Приазовським степом. Скинула листя і стала темно-сірою навіть «зеленка» — посадка, в якій тепер важко замаскувати техніку і озброєння. На похмурому тлі видніється хіба що синьо-жовтий прапор біля одного з бліндажів на позиції 23-го мотопіхотного батальйону ЗСУ. Втім, якщо уважно придивитися, за найближчим бруствером у далині також видніються кольори державного прапора: у вибалках жовтіє висохла трава, а поряд синіє широка в цьому місці річка Кальміус. Нічого дивного, адже там за якихось півкілометра звідси — також Україна. Але з тієї тимчасово окупованої нашої території на нас зараз дивляться не тільки у біноклі, а й крізь приціли зброї. І нерідко порушують умови хиткого перемир’я і водночас тривожну тишу переднього краю. Якраз перед нашим приїздом сюди по позиціях з того боку річки вели неприцільний кулеметний вогонь. 

У червні в Дніпропетровську відкрився перший в Україні Центр допомоги учасникам АТО та їхнім сім’ям. За цей час у нього звернулися понад дві тисячі воїнів та їхніх родичів. Подібні центри допомоги також запрацювали в кожному районі області. Коли активісти з усієї України місяць тому зустрічалися в Адміністрації Президента України, було прийнято рішення за досвідом Дніпропетровщини створити центри допомоги учасникам АТО і в інших регіонах. «Ми раді, що країна з таким ентузіазмом зустріла нашу ініціативу. 

«Як можу сидіти вдома і їсти пельмені, коли там, в окопах, воюють зовсім зелені солдати», — із цими словами 45-річний Володимир Титарчук пішов у зону АТО добровольцем. Танкіст, онук і син танкіста зголосився іти на війну не заради бажання вбивати, а задля того, щоб навчити молодих не підставлятися під ворожі кулі. Досвідчений воїн, що побував у гарячих точках, давав не раз моральних потиличників за необережність у бою. Невиправдане геройство нікому не потрібне, — казав, оскільки закінчується останньою дорогою туди, звідки не повертаються. За ці постійні повчання бойові побратими називали його тещею. Але частіше — просто Івановичем. 

Кілька днів тому на території військової частини з’явився величний обеліск — як данина пам’яті однополчан, загиблих на сході України. Імена героїв викарбувані золотими літерами і назавжди залишаться в історії не лише місцевого військового підрозділу, а й усієї України, за яку вони віддали свої молоді життя. 

Якщо подумки пройтися понад 560-кілометровим відрізком, який відділяє Сумщину від суміжної російської території, і порівняти його з тим, яким він був ще років 10 тому, то побачимо «дві величезні різниці». Годі й казати про початок 1990-х, коли північно-східні ворота країни були відкриті настіж. Інша справа зараз. Упродовж останніх одного-двох років через агресією на сході України робота з облаштування державного кордону стала однією з пріоритетних у діяльності обласної влади.

На цьому наголосив голова Сумської ОДА Микола Клочко, який проінспектував хід інженерно-технічних робіт, зокрема в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення Бачівськ, на ділянці відповідальності відділу Сопич Сумського прикордонного загону. Висновок: зроблено чимало, однак належить — ще більше. Адже область і країна в цілому повинні мати максимальні гарантії, аби в разі можливої агресії бути захищеними від такої навали. Для цього використали сучасну систему комплексу споруд. 

Жити на Донбасі й бути патріотом України завжди було важко. А нині — небезпечно. На жаль, багато прикладів, коли проукраїнська позиція загрожує донеччанам втратою житла, майна, здоров’я чи й життя. Та це не означає, що серед жителів краю перевелася молодь, готова захищати його від проросійських бойовиків, які насаджують на цій території утопічний і жорстокий «русскій мір». Один із них — 20-річний Валентин Ушич, із яким мене познайомив педагог, краєзнавець і літератор із Красноармійська Петро Гайворонський.

Колишній учитель каже, що з-поміж інших учнів хлопець завжди виокремлювався вдумливістю і розважливістю, а нині дуже змужнів. Зрештою, це зрозуміло, адже донеччанин ще у червні 2014 року добровільно і таємно від батьків вступив до одного з українських батальйонів. Тепер він уже юний ветеран війни. Під час коротких відпусток Валентин приходить на зустрічі з місцевими школярами та студентами. А ще, з’ясувалося, пише коротенькі нотатки-есе й роздуми про пережите за цей важкий для всіх нас період. Дещо із цих записів пропонуємо нашим читачам. 

Попередні підсумки роботи Проектного офіса реформ та перспектив формування стратегічного бачення розвитку системи забезпечення Збройних сил стали темою брифінгу в Будинку уряду, який провели заступник міністра оборони Юрій Гусєв і керівник Проектного офіса реформ Андрій Загороднюк.

Нині оборонне відомство залишається першою і поки що єдиною урядовою структурою, яке впровадило електронні закупівлі, розповів Юрій Гусєв. Із червня нинішнього року такий механізм дав змогу заощадити понад 176 мільйонів гривень. 

На часі створення української армії, яка відповідатиме кращим світовим зразкам. Таким був лейтмотив засідання Ради реформ, що днями відбулось у Міністерстві оборони під головуванням міністра Степана Полторака. За словами міністра, логістичне, матеріальне та житлове забезпечення — на сьогодні найважливіші напрями, над якими працює Рада реформ Міноборони. Саме ці складові мають радикально змінити забезпечення наших військових.

Цього року Збройні сили переживають кардинальні зміни. Військове відомство стало відкритішим для суспільства. Цивільні, зокрема з волонтерів, замістили окремі посади, зламавши стереотип, що у військовій структурі не місце цивільним. Завдяки спільній роботі реформування армії стало реальним. Це помітили самі військовослужбовці, насамперед коли змінилася форма одягу. Також вдалий експеримент із харчового забезпечення з нового року має розширитися у багатьох військових частинах. 

На військовому полігоні в Миколаївському районі встановлено новий навчально-тренувальний комплекс. Це так званий кілер-хаус, призначений для навчань з ведення бойових дій у житлових будинках і громадських будівлях. Потреба в ньому спричинена тим, що під час АТО бійцям найчастіше доводиться вести бої саме в будівлях. А тренувальної бази для цього у наших спецпідрозділів не було.

Об’єкт побудовано з урахуванням досвіду ведення таких операцій спецпідрозділами та арміями інших країн. Зокрема миколаївська навчальна точка відповідає нормативам, прийнятим в армії США. Це споруда із залізобетонних конструкцій, майже повністю імітує будинок із вікнами, дверима, коридорами, підсобними приміщеннями. 

Важко переоцінити значення реабілітації в житті людей з особливими потребами. На жаль, санаторії різних напрямів та профілів, інші заклади, зокрема найсучасніші, нині не вельми доступні пересічному українцеві. Тому на місцях намагаються полегшити долю інвалідів, розбудовуючи відповідні можливості реабілітації.

Один із закладів відновлення здоров’я людей з особливими потребами з’явився завдяки місцевій громаді в Умані на Черкащині. Як розповіла начальник управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради Галина Кучер, про реабілітаційний комплекс потурбувалися місцеві активісти за сприяння міської ради.