Плакати-нагадування про те, що 16 січня — День пам’яті захисників Донецького аеропорту, мабуть, були постфактумом. Народ, можливо, і не знав, коли саме наші доблесні вояки зазнали остаточних втрат, коли були найзапекліші бої — серця українців щеміли не добу й не тиждень, а 242 дні. Перші оборонні операції в межах території, прилеглої до летовища, розпочалися 26 травня 2014 року. З 18 по 21 січня 2015-го це місце забрало життя 58 бійців — це найбільші втрати. 22 числа будівля нового термінала перетворилася на руїну, і «кіборги» вже не мали чого захищати.

Мужність, міць, витримка та патріотизм — ці засади захисту свободи й вічних цінностей, притаманних благородним українцям, посіли в історії нашої країни гідне місце. Про нас говорив увесь світ, нам співчували, нас підтримували. Уже рік потому — 16 січня 2016-го — родини 58 полеглих у Донецькому аеропорту героїв відбули символічний день пам’яті у Будинку офіцерів.  

Військовослужбовці Національної гвардії України нині виконують дуже важливі завдання. Вони захищають суверенітет держави у зоні проведення АТО, охороняють особливо важливі об’єкти, дипломатичні представництва і посольства, виконують функції конвоювання тощо. Усі вони несуть службу відповідно до чинного законодавства, згідно з яким їх забезпечують фінансово та гарантують соціальний пакет. 

Після критичних публікацій у ЗМІ стосовно виявлених випадків забезпечення військовослужбовців неякісною формою одягу в Міністерстві оборони впровадили зворотний зв’язок. Зателефонувавши за номером 095-911-05-69, боєць зможе висловити свою думку про якість одягу і взуття або заявити про потребу заміни форми. Про це посадовці Міноборони розповіли журналістам під час брифінгу в понеділок. Вони сподіваються, що завдяки «гарячій лінії» зможуть не лише забезпечити бійців змінним взуттям та одягом, а й провести моніторинг якості й міцності обмундирування, закупленого у певного виробника. Вони пересвідчаться, наскільки майно пристосоване до певних умов. 

Рік тому «УК» писав про подвиг добровольця, журналіста, «кіборга» Олександра Терещенка («Подвиг журналіста», «УК» від 12 листопада 2014 р.). В донецькому аеропорту, рятуючи бійців, він намагався викинути снаряд, що потрапив в укриття. Але вибухівка розірвалася в його руках. Сашкові відірвало праву руку та кисть лівої руки, пошкодило око. Це не зламало бійця. Він пройшов тривалий курс лікування, пристосувався до нових умов життя і, звісно, мріяв про нові руки — протези. Мрія здійснилася — нещодавно Олександр повернувся з Німеччини, де йому зробили протезування кінцівок. 

Журналістська робота дарує часті зустрічі з військовими ЗСУ. Теми розмов різні. Та раз по раз вони зводяться до соціального захисту, до розповідей про життя до, під час і після війни, про ситуації, що трапляються в зоні проведення бойових дій. Особливо беруть за душу такі картини, в яких на поверхні бачиш якийсь абсурд. Якось боєць Сергій Д. розповів, як по завершенні важкого бою (це ще з тих, перших, коли доводилося більше покладатися на інтуїцію, а не на команди згори) командир наказав перевірити майно. Яким же було здивування бійців, коли почули, що за втрачене під час бою їм доведеться заплатити подвійну вартість! Співрозмовник повідав, що як на те ще й тактичні рукавички зіпсував, бо довелося ремонтувати бойову машину. Зрозуміло, війна не буває без втрат, бодай матеріальних. 

Тривалий час інформація про стан матеріального забезпечення ЗСУ, зокрема озброєння, була за сімома замками. Це породжувало різні чутки. І лише напад російського агресора відхилив завісу секретності. Українці зрозуміли, що не все так просто в армії зі зброєю, технікою, речовим майном. Очевидно, що почасти лише завдяки патріотизму в перші місяці бойових дій на сході країни вдавалося не лише стримати напад російських найманців, а й відтіснити їх від своїх кордонів. 

Написати про капітана Дмитра Прохорова з Кривого Рогу рекомендували його побратими, які дуже поважають свого командира роти. Коли Дмитро Олександрович пішов добровольцем на війну, у нього тільки-но народилася внучка. Дружина Дмитра Олена, яка тоді хворіла, каже, що чоловік залишив її, доньку та 77-річну бабусю саме тоді, коли їм його підтримка була найнеобхідніша. «Я категорично була проти, щоб чоловік ішов воювати, не бачила в цьому сенсу. Але серед наших знайомих чоловіків ніхто дозволу дружин не питав: розвернулися і поїхали в АТО», — згадує Олена. Колишній кадровий офіцер, випускник Київського вищого авіаційного інженерного училища (інженер-радіоелектронщик за фахом), як і його друзі, інакше вчинити не міг. Бо розумів, що саме так він має захищати і свою країну, і свою родину.   

Слова видатного Йоганна Гете «дайте людині мету, заради якої варто жити, і вона зможе вижити в будь-якій ситуації», вочевидь, підходящі для ситуації сьогодення. Бойові дії на сході країни, на жаль, тривають. Війна — це важкі спогади та негативні емоції, які тягарем лягають на тривалий час на душі людські. Сховатися від них суспільству не під силу — занадто масштабні показники. За приблизними підрахунками, до участі в АТО задіяно 200 тисяч військовослужбовців. Однак навіть цю приблизну цифру, зауважують експерти, слід помножити як мінімум на три. Бо війна не обійшла душ матерів, батьків, дружин, дітей і друзів. Вони також опосередковано зазнали психологічних травм від війни. Люди, які про військову справу знають не з книжок, чи не першими порушують питання психологічних наслідків і можливостей їх подолання. 

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу указом Президента України від 14. 10. 2015 року №583/2015 командирові танкового взводу танкової роти танкового батальйону 92-ї окремої механізованої бригади старшому лейтенанту Василеві Миколайовичу Божку присвоєно звання Герой України із врученням ордена «Золота Зірка». 

На східних рубежах нашої держави поряд з іншими видами військ достойно виконують свій професійний і громадянський обов’язок із захисту України найчисленніші війська Збройних сил  — Сухопутні. Їх ще називають головним носієм бойової могутності ЗСУ. Навчені підготовлені бійці механізованих і танкових підрозділів, протиповітряної оборони, спеціалісти частин забезпечення, ракетники і артилеристи демонструють зразки вірності військовій присязі. Сьогодні цей вид військ, як і вся армія, переживає непростий період реформування. Про це напередодні Дня Сухопутних військ «Урядовому кур’єру» розповів командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Анатолій ПУШНЯКОВ.