Це свято особливе з багатьох причин, і не лише тому, що дісталося, так би мовити, нам у спадок з колишніх часів, які нині прийнято гудити. Вся річ у закладеній у нього суті, бо якщо не зважати на певні історико-політичні нюанси епохи, захищати рідну землю у всі часи було святим обов’язком кожного громадянина, справою честі і гідності мужніх людей, справжніх патріотів своєї країни. А якщо так — воно було, є і буде символічним зв’язком між багатьма поколіннями захисників Батьківщини.

Щиро кажучи, можливість побувати напередодні Дня Збройних сил України в 95-й окремій аеромобільній бригаді, розташованій у Житомирі, сприйняли як удачу. І не лише тому, що йшлося про овіяні багатьма легендами та давнім, ще хлоп’ячим, захопленням повітрянодесантні війська. Цікавим було й те, що цю крилату частину з повним правом можна називати ровесницею українського війська, адже її історія розпочиналася в грудні 1992 року, коли на базі тодішнього Сумського вищого командного артилерійського училища вирішено було створити Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Аеромобільних військ.  

Початкові етапи змагань проходили у всіх військових частинах відповідного профілю, потім кращі батареї боролися на рівні армійських корпусів, а у фіналі, що пройшов у формі навчань на базі 169-го навчального центру Сухопутних військ, зійшлися, так би мовити, переможці зональних змагань — представники 55-ї окремої артилерійської бригади із Запоріжжя, 11-ї артбригади з Тернополя, 30-ї окремої механізованої бригади з Новограда-Волинського і окремого батальйону морської піхоти з Феодосії. 

У червні нинішнього року Указом Президента була введена в дію нова редакція воєнної доктрини України. Аналітики відразу зазначили, що документ принципово відрізняється від попереднього. Саме питання трансформації, а точніше — докорінного реформування українського війська і стало темою нашої розмови з начальником Генерального штабу ЗСУ — Головнокомандувачем Збройних сил України генерал-полковником Володимиром ЗАМАНОЮ. 

Це трапилося вранці у суботу. Загинув 21-річний пілот — курсант Харківського університету Повітряних сил Збройних сил України Микола Наконечний, родом із Сум.  

Погойдуючись на хвилях, катер морської охорони неквапом попрямував до виходу з порту. А невдовзі два маяки, які показували вхід до причалу, вже залишилися далеко за кормою, над якою на вітрі тріпотів прапор прикордонної служби. Поступово почали щезати навіть заводські «маяки» — труби металургійного гіганта та хвости різнокольорових димів до самісінького неба. «Бачу малу ціль!» — відірвався від бінокля один із членів екіпажу. Фотоапарат довелося сховати в нагрудну кишеню під рятувальним жилетом. Бо легенький UMS, різко додавши швидкості, задер носа і хвацько помчав у відкрите море, запах якого дужчав і дужчав. У вухах засвистів вітер, обабіч бортів здійнялися солоні бризки і періодично дух перехоплювало від підстрибування суденця на хвилях. Погоня!..  

Назвемо День захисника Вітчизни особливим святом. Чому? Тому що насправді урочистостей, присвячених саме оборонцям рідної землі, колишнім, нинішнім і майбутнім, не так і багато. Однак згадаймо крилате Шевченкове: «у своїй хаті — своя сила, своя правда й воля». Тож шанувати тих, чий святий обов’язок боронити свою хату і свою правду своєю ж силою і волею, мусимо.  

Наївно було б сподіватися, що нинішня епоха високих технологій, торкаючись ледь не кожної сфери суспільного життя, обійде своєю увагою військову справу. Сучасна війна — штука тонка і не випереджаючи противника в ефективній і якісній розвідці, точній оцінці ситуації в реальному часі, блискавичній обробці даних, на основі яких приймається рішення, перемоги не досягти. Інакше кажучи, нині вирішальними для успіху є швидка реакція і ефективне управління.  

Школярі Чернігівщини, котрі ще торік відправили листи морякам підшефного їхній області військового корабля «Чернігів», надихнули на такий же крок своїх ровесників з Харківщини, яка шефствує над  десантним кораблем «Костянтин Ольшанський», що є гордістю  українського флоту. Майже чотири тисячі листівок, малюнків та різноманітних подарунків власноруч виготовили юні харків’яни для його військовослужбовців.  

Пройдений українським військом двадцятирічний шлях розвитку нині оцінювати непросто і, очевидно, колись майбутні літописці зламають не одного списа, розбираючись у закономірності тих чи тих подій, використаних і упущених можливостях такого грандіозного процесу. Ми для історичної точності лише нагадаємо, що вже пам’ятного 24 серпня 1991 року Верховна Рада взяла під свою юрисдикцію всі розташовані на теренах України військові формування колишньої Радянської армії і створила одне з ключових відомств держави — Міністерство оборони.