Голос співачки Таміли Гваджаіа, добре відомої в Дніпропетровську, ніби поєднує властивості двох співочих народів — грузинський темперамент та українську чуттєвість, ніби ллється над степами Придніпров’я і горами Кавказу. Талановита дівчина разом із родиною приїхала з Грузії до Дніпропетровська в 1997 році, закінчила тут школу й училище культури. Сьогодні Таміла Гваджаіа — солістка Дніпропетровського обласного центру грузинської культури  «Сакартвело» і керівник однойменного самодіяльного грузинського театру пісні і танцю, переможниця численних всеукраїнських і міжнародних фестивалів-конкурсів.  

У Херсоні закінчився XIV Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». І знову обласне південне місто на тиждень перетворилося на театральну столицю України з міжнародним статусом і високою організацією. А в самому Херсоні з 1999 року цей фест — головна культурна подія року, на яку чекає все місто. Цьогоріч 19 театрів на 4 театральних майданчиках поставили 22 вистави, що проходили із суцільними аншлагами. 
У своїх спектаклях театри-учасники показали жанрове різноманіття й активний режисерський пошук. 

Національна опера України поновила традицію, що прийнята у світі, вшановувати своїх прим та прем’єрів. Яскравою подією в культурному житті столиці став бенефіс народної артистки України Олени Філіп’євої.  

У відповідних публікаціях воно практично завжди стає об’єктом засудження. Психологи, критики, журналісти, які пишуть про практику ТБ, вважають, доводять, що демонстрація вбивств, крові, знущань — будь-яких форм жорстокості негативно впливає на аудиторію. Розбіжності позицій — лише в оцінках масштабності, потужності такого впливу. При цьому діапазон точок зору тут достатньо широкий як у цілому, так і стосовно різних вікових груп глядачів.  

У червні виповнюється піввіку трагедії в Новочеркаську — кривавому розстрілу робітничої маніфестації в колишньому адміністративному центрі області Війська Донського. Саме з цих досі маловідомих широкому загалу подій розпочинаються події нового 24-серійного телефільму, що рекламувався в анонсах як «кримінальна сага». Обумовлено це тим, що головна сюжетна лінія серіалу — показ злочинної діяльності сумнозвісної банди братів Толстопятових, які впродовж п’яти років тримали у страху Ростов-на-Дону.  

Режисери  в усі часи крутили «Шельменком», як циган сонцем. Заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко, не мудруючи лукаво, повикидав із невмирущої  п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка геть усю політику та сатиру садо-мазохістського розливу і створив на сцені Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської дивовижно гарну музичну виставу — феєричну, легку і світлу, сповнену доброго гумору і радості.

Хоч дехто з глядачів на тому театральному святі таки нервово совав під кріслом ногами: де, мовляв, наша національна гордість, де сценічні протести, коли усілякі там москалі-Скворцови руками наших же Шельменків-пройдисвітів обдурюють наївненьких Прісеньок, а тим Шпакам-запроданцям, що проїли-проспали свою козацьку славу, один клопіт — аби вечеря не пропала, то з чого тут сміємося — із себе ж!.. 

«Украдене щастя» — візитна картка колективу — на кону вже понад півстоліття! Перша прем’єра (з легендарними Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою, Віктором Добровольським і Гнатом Юрою-режисером) відбулася ще 1940-го. 1956-го постановку було оновлено, а 1979-го Сергій Данченко створив нову версію (з Богданом Ступкою в ролі Миколи Задорожного). Цей твір — наріжний камінь творчості письменника і творчої біографії театру. Винятково суголосна йому повість (котра, по суті, врівень із романом) «Перехресні стежки». 1956-го її на франківській сцені поставив Михайло Гіляровський. Однак, як пояснює нині режисер театру Дмитро Чирипюк, то була спроба «осягнути неосяжне» — донести до глядача мало не весь роман.  

Влад Троїцький свої художні експерименти називає «пошуками духовного прагматизму». У своїй творчій практиці він примирив давню суперечку фізиків і ліриків, і навіть бізнесменів: достойно відповів на виклик часу, уособивши таку триєдність. Він став  яскравою постаттю ХХІ століття не тільки українського театру. Режисера запрошують до постановок на престижних європейських сценах.

Влад ледь знайшов час для інтерв’ю напередодні поїздки в Москву. З виставами «Людина-подушка» і «Король Лір». Його «Дах» їде в Росію на театральний фестиваль «Золота маска +», куди запрошують трупи, які уособлюють нові тренди європейського театру. Водночас Влад уже замовив квиток до Будапешта, де його постановка в Дебрецені опери «Місто мертвих» Карнгольда визнана головною музичною подією в країні та буде показана в угорській столиці. Далі його шлях проляже до Лозанни, де 29 травня  в  Theatre Vidy Lausanne — одному з найвизначніших театральних центрів не тільки Швейцарії, а й цілої Європи, відбудеться прем’єра його постановки гоголівського «Вія». Потім тур Францією і шість вистав у Парижі. Троїцький очолює найбільш гастролюючий, сказати б,  театр країни. Можливо, з ним можуть конкурувати наш оперний і театр танцю Поклітару.

Тим часом у своїй країні його майстерність майже не затребувана. 

Ця новина «підірвала» Інтернет, газети і телеканали. Таку видатну подію не описав і не показав тільки ледачий. Що ж сталося? В Україні відбувся дефолт чи на Троєщину запустили метро? Та ні, випускниця павлоградської школи прийшла на випускний у білизні.  

Свого часу «УК» вже звертався до теми браку культурно-мистецьких проектів на українському телебаченні. Відтоді таких передач на загальноукраїнських телеканалах стало ще менше: закрутилися з вітром «Майстер-клас» («Перший Національний»), «Галерея СІТІ», «Старий Київ», «Історії Міста» («СІТІ»). Однак, як зазначалося раніше, супутникові телеканали прогресивніші й активніші в цьому плані. До прикладу, канал «ТВі» запустив десять нових проектів, серед яких є й новий культурний тижневик, назва котрого — «Гра в слова і не тільки».