Говерла, попри величну репутацію найвищої вершини України, вже давно стала об’єктом паломництва не лише для альпіністів й екстремалів, а й політиків, громадських діячів, журналістів і простих обивателів. З легкої руки екс-президента Ющенка, який свого часу не раз підкоряв цю карпатську гору в оточенні родини та політичних соратників, Говерла, стала модним трендом серед українців. Великою мірою популярності цього туристського маршруту сприяє й те, що сходження на Говерлу порівняно з багатьма іншими вершинами не надскладне. А якщо прочитаєте відгуки у соцмережах і рекламу туристичних агентств, які серед своїх послуг пропонують тур на Говерлу, котрий, як там пишуть, не потребує ні підготовки, ні спеціального спорядження, то складеться враження, що на вас чекає захоплива прогулянка мальовничими схилами, протягом якої ви насолодитеся краєвидами, подихаєте цілющим карпатським повітрям, а у фіналі попікнікуєте на самій Говерлі, звідки зробите купу бомбезних селфі усьому Фейсбуку на заздрість. Остаточно в цьому вас переконає те, що туристичні фірми зазначають: цей маршрут підходить дітям із шестирічного віку. А люб’язна дівчина з турагентства у Ворохті, в якої моя родина записувалася на сходження на Говерлу, запевнила: «Ви підете по найлегшому маршруту — синьому! Та по ньому й трирічні діти підіймаються!»  

Величезний сірий борт катера різко вдарив моторний човен, швидко підім’явши його і п’ятьох людей, у яких майже не залишилося шансів уціліти. Якимось дивом, зазнавши важких поранень, вижив тільки 49-річний Олександр Федорович. А четверо його земляків Юрій Бойко (45 років), Дмитро Дараган (37), Сергій Єрохін (25) та Євген Дудник (23) загинули. Ця трагедія сталася у липні 2013 року в Азовському морі, коли російський прикордонний катер «Мустанг» після тривалого переслідування потопив баркас із жителями українських приморських сіл Безіменне та Самсонове на Донеччині, яких підозрювали в незаконному вилові риби. Усі, хто тоді бачив відео погоні й убивства українців, зауважували, що потворні маневри переслідувачів дуже нагадували дії піратів. Та й виправдовувалися сусіди звично цинічно: мовляв, «човен наліг на борт прикордонного катера і перекинувся». 

Виступаючи перед юридичною громадськістю, автор цих рядків звертає її увагу, які нещасні правники порівняно з математиками, фізиками, хіміками тощо. У математиці, фізиці, хімії та інших науках можна використовувати символи. Усі знають наприклад знаки: корінь кубічний, ділення, множення, більше, менше тощо. Юриспруденція символів не використовує. Вона оперує словами. В англійській мові слово «формулювання» пишеться як wording — себто «слово» (word) + інґове закінчення. Українською wording можна перекласти як «словування», хоч такого слова в нашій мові немає. Юристи мусять так майстерно володіти мовою, щоб не поступатися філологам і журналістам. 

Те, що цього літа відбувається на ринку нерухомості, принаймні дивує. Загалом серпень вважають неактивним місяцем, проте цього літа це не так. Ціни на будівельні матеріали та роботи збільшилися ще в липні на 20%, у серпні, за моїми спостереженнями, — ще на 10%. Зрозуміло, що така лихоманка, наче хвилі під час землетрусу, які доходять з епіцентру до всіх усюд, проте меншої сили, поширилася і на первинний ринок житла. 

І знову про сміття, нашу вихованість і совість. Їду на роботу. Маршрутка під’їжджає до однієї із зупинок. Хтось виходить, хтось заходить, а мені впадає в око чоловік років 40, який, перебуваючи на прибраній зупинці, — сміття не видно — щойно викинув недопалок за півметра від урни. Хоч сам він стоїть просто біля неї і, напевно, допиває каву, адже за секунду паперовий стаканчик летить у ту саму урну. Тут маршрутка рушає, й через якихось 100 метрів жіночка років 60 ходить і нанизує на нехитрий інструмент двірника — палиця із загостреним залізним наконечником — розкидане сміття, яке нахаби не донесли до урн, а їх довкола вдосталь. 

Мій далекий родич Василь Амельченко на 10 років старший за незалежну Україну. Бачила його разів зо два, та часто про нього розповідала знайомим: дивак, який може і в пеклі творити рай. Тільки такі й збудують державу. Не олігархи, не закордон, не ті, що скиглять і звинувачують у своїх бідах усіх, а такі ось рідкісні диваки. Тому й пишу про нього, думаючи про основи державності й тих, хто на цій землі її сіль

Елементарний здоровий глузд підказує, що навіть найсправедливіше рішення суду спричинить нарікання і претензії однієї зі сторін судового процесу. Але головна функція судочинства в тому, щоб його вердикти задовольняли суспільство загалом. Однак саме з цим в Україні великі проблеми, бо довіра до вітчизняної Феміди з її посипаними доларами і євро кабінетами та трилітровими банками законсервованих зелених банкнот уже давно вкрай низька

Стрічки новин день у день рясніють повідомленнями про дорожньо-транспортні пригоди. Черкащина у цих зведеннях, які за жахливими наслідками схожі на фронтові, займає, на жаль, далеко не останнє місце. Резонансні ДТП за останні тижні сколихнули й громадську думку — про аварії говорять у магазинах, офісах, громадському транспорті. Усі розмови зводяться до кількох запитань: чому ж, попри реформу в поліції, красиві селфі патрульних, на дорогах гине й калічиться дедалі більше людей? Чому мажори на крутих іномарках та нетверезі за кермом не бояться відповідальності? Зрештою, як же змінити ситуацію? 

Допитливих туристів, які під час відпусток відвідують Полтаву, екскурсоводи зазвичай знайомлять із сімома загальновизнаними чудесами надворсклянського міста: архітектурним ансамблем Круглої площі, Білою альтанкою, Хрестовоздвиженським монастирем, будівлею краєзнавчого музею, Спаською церквою, заповідником «Поле Полтавської битви», будівлею Служби безпеки України. Однак у Полтаві є ще одне диво: ділянка автодороги міжнародного значення Київ — Харків — Довжанський, яка суміщається з проїзними частинами вулиць Київське шосе та Харківське шосе. На такий статус вона претендує тому, що існує разом з розташованими на ній 20-сантиметровими ямами, що значно скорочують термін експлуатації автотранспорту, а ось власник її віртуальний. Від неї всі відхрещуються. Коли постало питання її ремонту, Іван киває на Петра і навпаки. 

Маю понад 30 років водійського стажу. Неодноразово був свідком загибелі людей на дорогах, доводилося і самому рятувати постраждалих. Тому все, пов’язане зі зменшенням смертності на автошляхах, мене цікавить.

Історія зберегла відомості про людину, яка загинула у першій зареєстрованій дорожньо-транспортний пригоді. Нею став житель Нью-Йорка 68 річний Генрі Блис. 13 вересня 1899 року, виходячи з трамвая, він потрапив під колеса таксі, яке рухалося зі швидкістю кілька миль за годину.