Знайома несподівано опинилася на лікарняному ліжку. Після того як побувала на весіллі — ні, не в сільському шалаші, — у готельно-розважальному комплексі під Рівним. Діагноз, як і в 20 інших учасників бенкету, — гострий гастроентероколіт. Про це повідомили вже, здається, всі портали та інформагенції. А далі що?

Коли літній день, добряче втомившись від нас, підморгував червоним сонцем на степовому обрії й ховався у вечірніх сутінках, ми йшли на край — північну околицю, де на лавочці збиралися старші хлопці й дівчата. Тиша. Тільки десь неподалік у дворі бубоніло радіо, розповідаючи про денні новини, та ніхто його не слухав. Було не до нього. Спершу, хизуючись перед дівчатами, парубки жваво переповідали події дня за своєю участю. А потім, щоб справити ще більше враження, починали впівголоса розповідати різні жахи. Це були так звані ляканини, які ми слухали, затамувавши подих і пильно придивляючись до підозрілої темряви, що оточувала

Десять років тому одна дніпропетровська фірма вирішила збудувати на Полтавщині поролоновий завод. Однак місце під нього шукали не в полі, а вподобали колишні склади карлівської райспоживспілки на околиці міста. Якнайближче до комунікацій і споживача, якому через карлівську райгазету пообіцяли щороку випускати 4200 тонн еластичного поролону для забезпечення потреб промисловості країни загалом та регіону зокрема. А щоб приспати пильність карлівців, у заяві про наміри повідомили, що «згідно з нормативною та проектною документацією, виробництво пінополіуретану (ППУ) має санітарно-захисну зону 100 метрів та не чинить негативного впливу на техногенне середовище»

Нині в умовах значного подорожчання енергоресурсів фахівці будівельного ринку і звичайні українці шукають шляхи, щоб економніше зігріти наші оселі — залучити у практику різні енергоощадні технології. Чи вдається це всім нам і наскільки нові будівельні матеріали і новітні світлові технології дають змогу це робити? Чи окуповують себе всі заходи, пов’язані із залученням дорогих покрівельних матеріалів, фасадних систем, нанесенням суперсучасних лаків та фарб тощо?

Коли кілька місяців тому в Сумах раптово помер колега, навіть не думалося, що його  смерть стане своєрідним не вельми приємним індикатором-рентгеном для окремих осіб, висвітлить такі потаємні куточки людської душі, про які воліють мовчати зовсім. Але сталося те, що сталося.  Оскільки небіжчик не мав жодної живої душі родичів (жив самотньо, не було в нього ні братів чи сестер, тіток чи дядьків, не кажу про дружину і дітей), то всі турботи-клопоти з поховання взяли на себе найближчі друзі. Таких набралося небагато — четверо-п’ятеро. І першочергова проблема для всіх полягала в тому, що зовсім не було коштів: не відомо, чи залишив побратим заповіт, але гроші були потрібні не в якійсь перспективі, а негайно. А ось співчувальників, порадників, консультантів, словесних помічників  виявилося стільки, що з їхніх порад можна було сформувати відповідний похоронно-поминальний посібник

Уже мало хто пам’ятає, що саме в Житомирі першими в Україні запровадили безкоштовний проїзд для пенсіонерів у громадському транспорті. Невдовзі це починання підхопили інші міські голови й узаконили народні депутати, прагнучи переобрання вдячним електоратом на повторний строк. Не всім це вдалося, а запроваджені ними пільги залишилися

Слів нема, повідомлення про перехід з аналогового на цифрове телебачення дуже розхвилювало й розбурхало багатьох громадян. Річ у тому, що далеко не всі, хто користується телевізором, готові до такого кроку. Та й роз’яснення у ЗМІ та виступах на різноманітних нарадах звучать не дуже обнадійливо та переконливо. Приміром, як повідомила на зібранні в Черкаській облдержадміністрації представник Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Надія Горбаченко, можуть виникнути проблеми з цифровим сигналом у Золотоніському і Драбівському, Городищенському, Звенигородському, Чигиринському, Чорнобаївському районах та м. Ватутіному. Адже там хоч і є вежі Черкаської філії радіомовлення та радіозв’язку, на них не встановлено спеціальних передавачів провайдера, який і надаватиме цифрове телебачення. Нині фахівці працюють над усуненням цих недоліків

Сутички, розбірки, балаклави — такими були кулуари сесійних засідань Рівненської обласної ради від початку її каденції. Усе через бажання отримати дозволи на видобуток бурштину. Спочатку депутати були міцним горішком: відмовляли всім. Допоки, пояснювали офіційно, Верховна Рада законодавчо не врегулює проблему. Коли ж побачили, що нічого не змінюється, почали діяти, як та сорока з дитячої казки: «Тому дам, тому не дам». Давали дозволи нібито тим фірмам, які попередньо уклали інвестиційні угоди із громадами, на території яких  видобуватимуть бурштин (хоч їхнім реноме, ніде правди діти, особливо не цікавилися)

Чергова злива обернулася для моєї та сусідніх квартир із горішніх поверхів черговим іспитом на стійкість. Дива не сталося. Як і раніше, іспиту наш старенький дах не витримав. У квартирі затекла стеля, пошкоджено гіпсокартонні перекриття, вода крапала з різних кутків. Ситуація не нова. Перші краплі після зливи виявила в оселі років зо три тому, в сусідів почало текти раніше. Вони тоді писали в ЖЕК, вимагали ремонту покрівлі. Вирішила приєднатися до листування, розпочавши його саме три роки тому. Змінювалося законодавство у сфері регулювання житлово-комунального господарства, рішення, ухвалені міськрадою, змінювалася й тональність нашого з ЖЕКом епістолярію

Майже чверть віку я в українському бізнесі… Проте як і в перші роки незалежності, так і сьогодні часом почуваюся прохідником у заваленій шахті. Всі пазли нібито складаються в привабливу і перспективну картину: попереду багатющі пласти для розробки, які дадуть користь і власній справі, і країні. За плечима — освіта, чималий досвід, фаховий колектив співробітників. У моєму розпорядженні різноманітні кріплення: закони, постанови, нормативні документи, як гарантія безпеки (чи лише міраж гарантії?) від держави. Та в реаліях сьогодення трапляється або кріплення з тріщинами та іржею, або провладний телефонний дзвінок чи вказівка згори перемагають букву закону, і останній опиняється горілиць…