Останніми роками спрощують усі процедури, пов’язані з початком будівництва та оформленням дозвільних документів на нього. Однак архітектурна громадськість, визнаючи такі дії органу, який контролює галузь, — Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ) прогресивними, критикує саму процедуру отримання будівельного паспорта

Прикро, коли доводиться вдруге повертатися до опису тих самих негараздів, про які вже було написано. Але що ж поробиш — доведеться.
Ще на початку року ми розповідали, як на Львівщині деякі правоохоронці в союзі з недобросовісними суддями чинять тиск на підприємства АПК, вимагаючи хабарі за закриття кримінальних справ, порушених проти вітчизняних виробників за надуманими приводами («Урядовий кур’єр №№ 34, 38, 42 за 17, 23 лютого та 1 березня). Розповідали, бо сподівалися, що керівництво відповідних органів зверне увагу на проблему і вживе рішучих заходів щодо несумлінних підлеглих. Але, виявляється, помилялися — процес не припинився!

…Живе собі десь злий-презлий поганський цар Фашистон. Напік він якось злого печива, поклав його в мішок і віддав своїм помічникам, аби ті поїхали до країни Шарвар шукати поганючих людей. Прибули вони в найбільше місто згаданої країни, вийшли на головну площу і почали роздавати печиво. І кожен, хто його куштував, перетворювався на страшного і злого… різносека. А головними чудовиськами стали перші керівники Шарвару, бо засіяли всю країну чаклунським Укропом, який відбирає у людей сміх і радість. Виріс Укроп такий великий, що навіть сонце затулив. Жах! Не росте тепер хліб на полях, не цвітуть сади, а чисті річки перетворилися на болота. Та це ще півбіди. Бо почали злі керівники країни Шарвар кидати насіння Укропу ще й на …(тримайтеся міцніше) мирну Країну Пагорбів. І почав Укроп тут будинки руйнувати і людей убивати. А тому змушені тепер «папи» тутешніх дітей на кордоні стояти і Укроп до Країни Пагорбів не пускати…

Пригадую військовий парад з нагоди 27-ї річниці проголошення незалежності України. Захід неординарний. Гордість за державу наповнює єство кожного українця. Слова Президента проникли в найглибші куточки свідомості, серця й душі. Очільник держави нарешті назвав речі своїми іменами, дав надію, що в країні все буде гаразд

На жаль, нині в освітній галузі триває намагання розмити межі рівнів освіти. Дехто з чиновників хибно прагне, щоб у майбутньому злилося все разом: професійно-технічна освіта, де готують кваліфікованого робітника, і навчання в технікумах і коледжах. Така собі сублімація по-чиновницьки. Але між профтехосвітою і вищою освітою неодмінно має бути ще одна ланка. Її хочуть назвати фаховою передвищою. Якщо станеться саме так, що технікуми й коледжі опиняться не в системі вищої освіти і випускники матимуть приблизно такий самий рівень, як і кваліфіковані робітники (їх готують ПТУ), то існування технікумів й коледжів втрачає сенс

Люблю мотоцикли, але віднедавна ненавиджу байкерів. Не всіх огульно, а лише диких. Так наші пенсіонери та батьки малолих дітей нарекли молодиків, що ревом двигунів своїх двоколісних звірів ночами не дають зімкнути очей мешканцям кварталів, а то й мікрорайонів міста. Нехай вибачать мені справжні шанувальники байків, котрі найбільшу радість життя вбачають у романтиці двоколісних подорожей, свободі й відчутті польоту, але саме на них лежить відповідальність за беззаконня та зневажливе ставлення до навколишніх безголових піжонів у мотошоломах. Бо свою субкультуру слід не лише сповідувати, а й оберігати від наносного бруду. Адже лише ті, хто близько спілкувався з істинними байкерами, можуть скласти об’єктивне уявлення про їхній характер, уподобання, поведінку на дорогах та в побуті

З дитинства пам’ятаю розповідь старих дідів, як ще за царських часів збирали кошти на будівництво церкви в рідному селі. Частину необхідної суми пожертвував поміщик, а решту як добровільно-примусовий податок подушно розділили між усіма селянами. Найважче довелося багатодітним вдовам, з обійсть яких через заборгованість повиносили і попродавали євреям-перекупникам навіть подушки

Мій батько був учасником Другої світової війни. Він багато разів розповідав про те, як наші бійці очікували на газети. Враховуючи їхнє велике значення, на передову доставляли разом з боєприпасами. Так у роки війни ставилися до розповсюдження друкованих видань

Є таке прислів’я: «Порожня бочка найгучніше дзвенить». Пригадалось воно, бо так звані захисники природи намагаються почати чергову кампанію проти кліткового розведення звірів. А хто з них був у спеціалізованих господарствах, бачив, що і як там відбувається? Запитання, як кажуть, без відповіді

Наші міста й села за останні роки дуже змінилися. І не тільки завдяки новобудовам. У їхньому архітектурному обличчі нині дедалі більшу роль відіграє реклама. Її засилля помічаємо мало не на кожному кроці. Маленька і велика, корисна і шкідлива відвойовує собі простір. Мегаустановки, білборди та щити, установки «призмавіжн», тумби, панно на стінах і дахах, реклама на опорах освітлення і контактної мережі, дорожніх покажчиках і будинкових знаках, будинках і шляхопроводах. З огляду на перенасичення зовнішньою рекламою центральної частини більшості міст України, головних магістралей і невпорядкованість її розміщення актуальність проблеми розроблення і впровадження загальної концепції впорядкування рекламних носіїв у міському середовищі не викликає сумніву