У Брюсселі не втомлюються нагадувати про переваги країн, які об’єдналися у Євросоюз. Вони мають змогу користуватися чотирма незаперечними свободами: свободою переміщення товарів, капіталу, послуг і, власне, самих громадян ЄС.І справді, коли твоє авто перетинає лінію кордону між країнами Шенгенської зони, про який тепер нагадує лише скромний синій знак із назвою держави в колі золотих зірочок, ти відчуваєш  хвилю захоплення політичною далекоглядністю та мудрістю європейських лідерів.

Не знаю, як у кого, а от у мене вітчизняне ціноутворення подекуди викликає хвилю обурення й здивування. Ось найсвіжіший приклад.

Кілька тижнів тому в одному з вітчизняних мережевих супермаркетів придбала кавунця. Втриматись від його купівлі аж ніяк не можна було, оскільки кіло «смугастика» коштувало 0,99 грн. Ціна тішила і око, й гаманець. Особливо, якщо врахувати, що на базарі такі самі ягоди продавали по 2,50 грн за кіло.

 Сьогодні минає рівно 10 років, як Україна принципово і офіційно відмовилася від смертної кари, — 1 вересня 2001 року набув чинності новий на той час Кримінальний кодекс, в якому саме поняття «страта» було вилучено зі списку кримінальних покарань. Вищою мірою суспільного захисту стало довічне ув’язнення. За цією статтею зараз відбувають покарання 1714 злочинців, з яких 20 жінок. Згідно з чинним законодавством, після 25 років ув’язнення всі вони теоретично можуть сподіватися на пом’якшення свого вироку.

Чим менше часу залишається до 1 вересня, тим сумнішими стають діти. В усякому разі ті, за ким я цього літа спостерігаю. Їм так не хочеться до школи! Мимоволі стає шкода учнів — вони вже уявляють важелезні рюкзаки на своїх спинах, домислюють, як вчителі «вантажитимуть» їх такими обсягами знань, які осягнути може хіба що вундеркінд. Що ж дивного в тому, що діти не горять бажанням іти до школи?...

Як громадянин України та представник ринку добровільного медичного страхування держави я всіляко підтримую ініціативи уряду щодо реформування системи охорони здоров’я. Безумовно, без змін у цій сфері нашу державу чекає лише поглиблення соціальних проблем, пов’язаних насамперед із здоров’ям нації. Сьогодні всім відомі такі основні «стандарти» життя: смертність населення зростає і вже сягає понад 15 чоловік  на 1000 населення, тоді як у Європі цей показник удвічі нижчий.  

Кожен день наближає нас до Євро-2012. З нетерпінням очікуємо на цю подію. Неабиякий інтерес до нас як приймаючої країни виявляють іноземці, які заздалегідь вирушають у мандри, аби краще дізнатися про культуру, традиції, побут українців. Організованим туристам, звісно, набагато легше. Представники фірми і зустрінуть, і все покажуть. А ось тим, хто приїжджає самостійно, буває непереливки. У цьому пересвідчилася нещодавно.

Днями моя подруга повернулася з відпочинку. Насолоджувалася теплим морем і сонечком в Криму, у Коктебелі. На «дівчачих» посиденьках тем для розмов і смакових задоволень вистачало. Оксана привезла з курорту знамениту «коктебельську» мадеру, копчену барабульку і, як її запевняли на ринку, справжній місцевий сир. Всім подругам дісталися в подарунок модні зараз квіточки-шпильки для волосся. В «багажі» мандрівниці вистачило і курортних оповіданнячок.

Народилася я разом із Україною 24 серпня 1991-го. І дуже пишаюся таким подарунком долі. Це справді щастя — зростати зі своєю незалежною державою, яку вистраждав наш щирий і працьовитий народ, жити її повсякденними  радощами і тривогами. Але водночас і велика відповідальність: саме нам історія дала унікальний шанс, отож у наших руках не лише власна доля, а й доля держави.  

Я — майбутній історик. Особливо мені до душі історія України.

«…Поки всіх шахтарів не похоронимо, працювати не будемо!» Ось так патетично колись пообіцяв тодішній міністр вугільної промисловості на багатолюдній церемонії прощання з загиблими гірниками однієї з донецьких шахт. Що тоді мав на увазі керівник галузі? Насправді те, що аварійне підприємство не відновить вуглевидобуток, аж поки не дістануть з-під завалів всі тіла «нульових» (так гірничорятувальники називають відшуканих потерпілих без ознак життя) і не попрощаються з ними по-людськи. Тобто проведуть їх на останній підземний горизонт, глибиною всього два метри.

Щодня  користуюсь послугами метрополітену, тож гідно оцінила появу у продажу пластикових карток. Відтоді не доводиться  носити в кишені жмені жетонів або купувати їх щоранку, вистоюючи у чергах та ризикуючи запізнитися на роботу. Від звичного вже проїзного на місяць вони різняться тим, що термін їхньої дії не обмежується чотирма поточними тижнями. Використати придбану кількість поїздок можна  протягом року. Та й на відміну від усталеної ціни на проїзний, купуючи цю картку, пасажир сам вирішує, скільки поїздок  придбати. Єдине обмеження —  їх не може бути більше п’ятдесяти.