Вам щастило зустріти людину, після перших хвилин знайомства з якою ви почували, ніби знаєте одне одного сто років? Таку подругу я зустріла у Страсбурзі зовсім випадково. Її звати Алесандра, вона з Італії, наші сини, Рікардо та Іван, ходять в один дитячий садочок. Ми говоримо з нею про все на світі, нас єднає почуття гумору і спільні погляди на життя.

Незвично було почути в одному зі столичних вишів, що там не повинні займатися виховною роботою. «Комерціалізація життя, — стверджував його керівник, — вимагає від нас підготовки конкурентоспроможного спеціаліста. Моральність і духовність – то його особисті проблеми»…

Як мовиться, приїхали! Прискорення на шляху до такої позиції відбулося за останні 20 років.

На Землі є багато див, які створила людина. Найбільше серед них — книжка. Книжка для людини — фундамент освіти, невичерпне джерело знань та мудрості.

В Указі Президента України, яким 30 вересня було оголошено Всеукраїнським днем бібліотек, зазначалося: «Бібліотеки — це духовні центри цивілізації, згустки людського інтелекту, націлені в майбуття. Одвіку ставлення до книжки було мірилом цивілізованості, інтелектуального і морального здоров’я нації і народів». Додам: ще в Давньому Єгипті посада бібліотекаря прирівнювалась до фараонівської — обидві передавались у спадок.

Нещодавно моя знайома продала квартиру на розі Хрещатика і Городецького. Причина — не витримала тривалого випробовування силою звуку, якому піддаються мешканці будинків поблизу Майдану Незалежності. Під час концертів тут так «врубують» динаміки, що шибки бряжчать. Та й хіба лише на майданах організатори видовищ не мають почуття міри?!

У дні відзначення на Буковині 70-річного ювілею Івана Миколайчука відвідала чернівецькі кінотеатри. Хотілось підсолодити гіркоту від перегляду програм телеканалів: понад трьох десятків фільмів, за які українському актору і режисеру було присвоєно Національну премію імені Т.Шевченка, а батьківщина Голлівуда назвала його іменем планету, наче й не існувало. Розмах, оригінальність ювілейних заходів на батьківщині заслуженого артиста України підстьобували добрі надії.

Що українські дороги — справжнє випробування для кожного водія, зовсім не новина. Однак таких шляхів, як у Черкасах, ще треба пошукати. Тільки в’їжджаєш у місто — тебе чекають приховані пастки: провалля, яких одразу просто не видно, тим паче у вечірній час. Така ж ситуація і в самому місті. Одну з центральних вулиць, бульвар Шевченка, на одному відрізку за літо трохи підлатали, але буквально поруч — ями та вибоїни, яких не об’їхати. Скільки автомобілістів уже постраждали від такого безладдя, важко й злічити.

Проходжу рівненськими ринками і, мимоволі порівнюючи ціни на овочі з торішніми, щиро дивуюся: як недорого коштує і картопля — 1,5-2 гривні за кілограм справді добірних бульб, капуста — не більш як 1,5 гривні.

З одного боку, дивуватися начебто й нема чому: Рівненщина завжди вважалася картопляно-капустяним краєм. Тож  «другим хлібом» та капустою вона традиційно «годує» південь та схід країни. Цього року «другий хліб» буде недорогим, адже вродив непогано.

Нещодавно я завітав до товариша на Одещину. Його село у степу і повітря тут чисте, запашне. Тож заздалегідь налаштувався відчути приємності сільського життя. Та лише ми привіталися, як повіяло густим димом. «У вас що — військові навчання проводять?» — запитав у нього. «Лізь на горище», — підказав він. Забрався я на найвищий оглядовий майданчик в садибі і заціпенів з подиву: то за городами фермер солому на полі палить. «Ще торік я цьому фермеру радив казку «Солом’яний бичок» прочитати. Та він відмахнувся», — зауважує товариш, і, зважаючи на мій спантеличений погляд, розповідає...

За соснами і березами сяйнуло золотом. Мить — і обабіч дороги відкрилося залите сонцем поле з квітучими соняхами. Пасажири автобуса замилувалися: красиво!

«Орендар хазяйнує!» — повернув до реальності чийсь голос.

Справді, на бідних гумусом землях поліської зони добрий господар не посіє цю культуру, котра виснажує навіть родючі чорноземні грунти так, що полю треба сім років для «відпочинку».

І знову про хліб. Давно пора про його якість, але хлібопеки вкотре піднімають цінове питання. Попри всі запевнення — від районного до державного рівня, що ціни залишатимуться стабільними, представники заводів заявляють про можливість подорожчання головного продукту харчування. Наводять аргументи, які, звісно, мають аналізувати фахівці і робити з них висновки. А от ті, хто вирощує пшеницю, звернули увагу на козир номер один в руках хлібопеків.