Недавня поїздка до Києва запам’яталась мені насамперед величезним затором, в яку потрапила наша маршрутка при поверненні зі столиці в Житомир. Ми понад годину просувалися автомагістраллю міжнародного(!) значення зі швидкістю пішохода. Тимчасом як завмерлий на двох смугах дороги автотранспорт справа і зліва по досить широкому узбіччю та перетвореному на вибитий тік газону розділової смуги — обганяли численні престижні іномарки і навіть вантажівки та… великотоннажні «фури».

Певен, користувачам Інтернету запам’яталося розтиражоване певний час тому багатьма сайтами повідомлення міліції про арешт голови однієї з райдержадміністрацій Житомирської області, спійманого на хабарі у 850 тис. гривень. Бо подія справді неординарна — не так власне фактом відвертого хабарництва і предметом оборудки (земельні ділянки — хіба зараз когось цим здивуєш?), як тим, що достатньо помітного в масштабах області чиновника таки заарештували.

Щодня, прямуючи на роботу,  кожен, хто змушений проїжджати повз скандально відомий  столичний «бермудський трикутник» — Індустріальний міст,  споглядає сумний пейзаж: брудний перекошений паркан, за яким буяють багаторічні бур’яни і непрохідні чагарники, сяк-так зліплений фундамент та допоміжні металеві конструкції і загрозливу стрілу висотного будівельного крана, котра всупереч техніці безпеки нависає над перевантаженою автівками магістраллю, пішохідними переходами, пасажирами, що очікують громадський транспорт.

Експедиції до важкодоступних гірських ущелин у пошуках «снігової людини», м’яко кажучи, сіли в калюжу. Зловили вони там хіба тільки облизня. Бо ловити волохатого відлюдька треба не у віддалених горах, а значно ближче. Та й свої сліди потвора тепер залишає не на снігу, а на металі, до якого здавна має нездоровий потяг. Пам’ятаєте, як учасники безнадійних ловів якось бідкалися: «воно» поцупило в них металеві бляшанки з консервами? Отож після того, як страховисько розкуштувало «трофей», у нього з’явилася металева залежність. А де оте залізо в горах? Тому потвора побрела до наших міст і сіл, де тепер почувається дуже привільно.

—Благодійників чекали?! — громом з ясного неба прозвучало в одному з столичних коледжів. — Ні. Все одно ми прийшли вас ощасливити.

— Але ж у нас  до цього моменту було все гаразд…

— Ніяких «але» . Піднімемо вас на вищий рівень, виведемо у світ широкий.

— Вибачте, з усіма завданнями справляємось, допомоги не потребуємо.

— Сашку, пограємо в футбол після уроків?

— Та я краще за комп’ютером посиджу! А ваш футбол — марно витрачений час.

Такий діалог  почула нещодавно в одній зі столичних маршруток. Двоє школярів поверталися після уроків, звично прогнувшись  під вагою ранців. Навіть неозброєним оком було видно, що одна десятирічна спинка вже зіпсована сколіозом…

…Недавнього вечора їхав  міською маршруткою. У центрі Сум, на перехресті вулиць Іллінська та Набережна річки Стрілка, водій  загальмував. З вікон було видно: щойно тут сталася дорожньо-транспортна пригода і міліція означала її місце. Один з працівників ДАІ підійшов до водія і попросив довезти  молоду жінку.

Пасажирка, зодягнена у світлу блузку, на якій проглядалися свіжі темні плями, не приховувала хвилювання. На її очах машина збила молодого чоловіка.

 За 20 років незалежності вітчизняна сфера послуг зазнала багатьох змін. Ну справді, якщо у 80-ті ми лише в закордонних фільмах бачили, як людина, знявши слухавку, легко може замовити доставку додому чого завгодно — від піци до квитків на концерт чи навіть екзотичної тварини, – то нині це доступно й нам. Інша справа — якість таких послуг. Останнім часом я нерідко замовляю товари з доставкою по Києву. А нещодавно до мене в гості приїжджав приятель з Америки - от ми й порівняли.

Безплатний сир буває тільки в мишоловці. Саме це народне прислів’я згадалося, коли отримала від прес-служби КМДА повідомлення про те, що в будівлі на вул. Богдана Хмельницького, 7 (поблизу ст. метро «Театральна») планують розмістити Музей історії Києва. У результаті складних переговорів з інвестором було досягнуто домовленості про безкоштовну передачу цієї будівлі у власність киян. Здавалось би, є чому порадіти – нарешті той багатостраждальний музей, працівники якого давно мріють про те, щоб кудись нарешті приткнутися з безцінними експонатами, отримає своє приміщення.

З нагоди майбутнього шевченківського ювілею «Укрпошта» ще 2007 року розпочала випуск серії марок, блоків і конвертів «Перлини мистецького спадку Тараса Шевченка», що вирізняється високим художнім і поліграфічним рівнем виконання та гідно репрезентує доробок Шевченка не тільки в Україні, а й у світі. Однак уведення в обіг у травні поточного року марки під назвою «Казашка Катя» стало гірким розчаруванням як для шевченкознавців, так і філателістів (часто в одній особі).