Всесвітній день здоров’я людство відзначає 7 квітня. Всесвітня організація охорони здоров’я закликала землян звернути цього дня особливу увагу на проблему старих людей. Девізом цьогорічного дня обрано: «Добре здоров’я додає до життя років».   

Уранці відчув, що мене спіткають якісь неприємності: проїхавши з кілометр від дому, змушений був повертатися по ключі, які забув покласти в машину разом із сумкою. «Погана прикмета», — кинула з порога дружина. І як у воду дивилася: немов якась нечиста сила згодом підбила мене заїхати туди, куди не планував, — до «Великої кишені», що на проспекті Академіка Глушкова, 36. Це поряд з Окружною дорогою. 
Саме там і сталося те, що віщувала моя інтуїція. Купивши в магазині кілька пачок сухарів, якогось сиру та упаковку мінералки (нібито вони мені були конче потрібні!), попрямував до  виходу. 

У Сєверодонецьку з кінця минулого року з трагічною регулярністю трапляються суїциди. За неповні п’ять місяців 11 людей різного віку продемонстрували своє бажання піти з життя, здебільшого вистрибнувши з вікон горішніх поверхів. Найчастіше в інформаційних повідомленнях про цю біду фігурує одна й та сама вулиця. 
Міліціонери вже змучилися відмовляти журналістам, які вимагають коментарів, що ж це коїться. Але ж суїцид (коли проведено розшукову роботу та достовірно з’ясовано, що ніхто інший цілеспрямовано не доводив бідолаху до трагічного вчинку) — не злочин. 

Днями світові інформаційні агентства принесли водночас сумну й знакову новину: в Антарктиді впав перший радянський метеорологічний супутник «Метеор 1-1».  Запущений на орбіту далекого вже 1969 року, він виконував свої функції понад рік, а потім просто бурлакував у зоряному просторі на висоті більш як 600 кілометрів.  

Високу, дуже високу ціну платить суспільство за коротку пам’ять. Цим активно користуються політики, які, прикриваючись гаслами про побудову держави, за її рахунок облаштовують рай для себе. Відтак маємо двопомісну громаду: на вершині — багатії, решта — знедолені й бідні. Спеціалісти (а це видно й без наукових досліджень) у підсумку констатують вимирання нації.
Одним із бар’єрів недопущення біди покликана бути медицина. 

Володя Зеленський збивав полум’я знятою із себе маринаркою. А Іван Костюк, який, попри хворе серце, біг до улюбленого дітища майже кілометр, забивав вогонь і відкидав підстилку прихопленими вилами. Ясна річ, що тут потрібна була пожежна машина, але її у невеликих Пустомитах немає… І попри те, що мої односельці мало не попеклися через сильний жар, яким дихала палаюча трава, вогонь так і не втримали. І той пройшов через весь лісочок…  

Травень 1996-го був у Києві не по-весняному холодним. Та французький Страсбург зустрів нашу представницьку делегацію лагідним сонцем, буйним цвітінням садів і парків. Ми, кілька  українських журналістів, що першими з-поміж колег переступили тоді поріг Палацу націй, як ще називають головний офіс Ради Європи, відчували душевне піднесення.  

Нещодавно вболівала за доньку на танцювальному конкурсі. Діапазон танців — естрадних, бальних, східних, народних — був так само широкий, як і віковий діапазон учасників-конкурсантів: на сцені витанцьовували шестирічні карапузи, від старанності повисолоплювавши кінчики язиків, дівчата років п’ятнадцяти-шістнадцяти, в чиїх плавних рухах уже вгадувалася жіночність… А як танцювали брейк-данс хлопці років вісімнадцяти! Гнучкість, вправність, естетика рухів… Відвал башки, як каже моя приятелька!.  

Я твердо переконалася в тому, що найбільш політично активними жителями Страсбурга є місцеві таксисти. Саме вони безпомилково знають, коли засідання Європарламенту пройде не в Брюсселі, а в столиці Ельзасу. І вже з восьмої ранку в понеділок сесійного тижня у зазвичай тихому, майже пустельному кварталі, який утворюють заплутані комплекси будівель ЄП та Ради Європи, вишиковується довга змія свіжовимитих, лискучих таксі. Чорняві і білозубі водії (серед таксистів більшість — араби), опустивши вікна машин, терпляче чекають на клієнтів. І їх з наближенням святого для французів часу обідньої перерви буде чимало.

Менш як півроку залишилося до Євро-2012. Столиця активно готується до спортивного свята. Відчули це навіть жителі Чоколівки — зазвичай чомусь забутого комунальниками і міліцією мікрорайону. На диво місцеві комунальники все ж трохи заметушилися. Причепурили фасади стареньких «хрущовок»: підфарбували, повісили таблички з номерами будинків. На вулицях поставили кілька нових урн, відновили розбиті сходинки у підземних переходах. Проте на цьому їхній ентузіазм вичерпався. І не дивно, адже… вже за кілька днів на будинках, по ще свіжій фарбі, з’явилися «послання» від місцевих графітчиків — дивні знаки та страшні потворні малюнки.