Влітку влада Рівного вирішила зробити своєрідний подарунок жителям і гостям міста. За домовленістю з приватними підприємцями-перевізниками, на маршрути поставили симпатичні іспанські автобуси, проїзд у яких коштував не дві гривні, як у задушливих маршрутках, а на 50 копійок дешевше. Та ще й пільговиків вони перевозили без жодних обмежень, як і тролейбуси. Підприємці погодилися на все це за умови, що кошти за перевезення пільговиків їм відшкодують. А відшкодовують їх, відповідно до законодавства, із держбюджету.  

«Працювати у дні театральних вистав грекам не доводилось, навпаки, відвідування театру було обов’язком афінян. Навіть найбіднішим виплачували гроші, щоб покрити витрати», — такі знання про давньогрецькі порядки пригадалися мені, коли побачила ціни квитків на фестивальні фільми. Як на зло, «Молодість» пропонувала багато цікавого. Це стосується і сучасних стрічок, і ретроспектив, і прем’єр українського кінематографа. 
Часто після перегляду фільму виникало запитання: чому його не крутять день і ніч «по ящику» і так не розвивають у людей критичне ставлення до себе і до світу? 

— Ти що — на Північний полюс зібрався? — здивувалася дружина співробітника державної виконавчої служби, який вранці заклопотано збирався в рейд до помешкань боржників за комунальні послуги.
Вона ще раз критично оглянула його і сплеснула руками:
— Поглянь, на кого ти став схожий! Чогось натягнув старі лахи, яким давно місце на дачі. Та й то тільки на опудалі…
— Ніби ти не знаєш наших брудних під’їздів, — буркнув той. — Там тільки гадюки чорної немає! Та й мешканці, нахаби, нас чогось завжди за поли хапають. Он Миколі навіть рукав відірвали. 

Чигирин… Колиска української державності і національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність і свободу, місто козацької слави. 500-річчя заснування Чигирина, як сказано у відповідній постанові Верховної Ради України, має відзначатися на державному рівні саме нинішнього року. Однак рік добігає кінця, а великі сподівання щодо здійснення значної частини рекомендованих документом заходів так і залишаються сподіваннями. Річ, зрозуміло, не в самому святкуванні. Велелюдних відвідин козацької столиці сьогодні не бракує. 

У селі діда Кирила недолюблювали: через відлюдькуватість, похмурість, скнарість – важкий характер. Завжди в одних і тих самих штанях, сорочці, засмальцьованій куфайці, він жив самотиною у віддаленій хатині. До магазину ходив зрідка, казав, що мала пенсія, тож «налягав» виключно на город і підсобне господарство. Яким же було здивування сусідів, коли діда не стало і його взялися готувати до вічної дороги. Під матрацом, у стрісі, на горищі знайшлися колись тугенькі пачки радянських карбованців, побиті цвіллю і міллю, обгризені мишами й пацюками, — словом, у такому стані, що жодна тодішня каса Ощадного банку не взялася «реанімувати» дідову валюту. 

Саме таке бажання останнім часом виникає дедалі частіше. Бо коли вмикаєш телевізор, особливо у вихідний день, складається враження, що вітчизняні телебоси роблять усе, аби українці перестали його дивитися.
Звісно, щось блакитний екран показує, але це не що інше як щось. Переважно ефір заповнений рекламою, повтором кінофільмів та передач. Причому в передвиборчий час кількість політичної реклами вражає. Приміром, я і раніше встигала під час рекламної паузи пропилососити у квартирі, а тепер вдається ще й пил повитирати. 

Прикро, та якби мені довелось судити про рідну Житомирщину за сюжетами новин на центральних телеканалах, висновок був би однозначний: тут не відбувається вартих уваги подій, крім кримінальних злочинів, пожеж, аварій чи сусідських війн на побутовому грунті. Втім, залишимо це на совісті тих, хто вкрай однобоко висвітлює життя краю, який другий рік поспіль отримує рекордні для області 1,5 млн тонн зернових, вийшов на перше місце в країні за темпами промислового виробництва, стабільно забезпечує позитивне сальдо у зовнішній торгівлі тощо.  

Не знаю, як, але нещодавно соціологи дійшли висновку, що в державі і столиці зокрема побільшало патріотів. Про це поспішали повідомити широкому загалу. Через кілька днів, уже без оголошення, неподалік Оболонської в місті Києві райдержадміністрації зрізали майже десять дерев. Їх прибрали разом із будинком побуту, розчищаючи територію для новобудови. 

Ми вже звикли, що нам можуть нагрубити на кожному кроці. Відповідати — собі дорожче, змовчати — себе не поважати. Найчастіше незрозумілі ситуації виникають у товаристві продавців. Інколи складається таке враження, що ми, купуючи якусь річ, маємо годити не собі, а їм. Звісно, чисто по-людськи зрозуміло, що людині хочеться продати товар. Але ж не можна відмову від нього сприймати як особисту образу! 

Минулої неділі я згадала анекдот з бородою про наших в Америці, які вирішили розводити бензин сечею. Аби заробити, американці могли не доливати, обраховувати, але додуматися розбавити «товар» — для них це стало відкриттям на рівні вищого пілотажу! Пам’ятаєте, як Задорнов кепкував з їхньої тупості? Наші люди настільки вигадливі, що, здається, ніщо не встоїть перед винахідливістю у прагненні збагатитися.