Дзвінок був несподіваним — з якого боку не поглянь. Телефонував один діяч районного масштабу. «Пропоную вам хорошу тему для публікації, — сказав. — Минулої суботи ми із заступником зібралися та й поїхали в одне сільце. Там живе самотня бабуся. Ми їй дров нарубали, води наносили... Я і фото надішлю». «Оце так «подвиг»! — подумала. — Цікаво, у тому селі одна така недужа бабуся? А як же ті, що в інших населених пунктах живуть?» 

У понад половині водійських посвідчень, які у США фактично замінюють паспорти, є відмітка про згоду їх власників у разі раптової смерті на вилучення і трансплантацію внутрішніх органів. Здавалося б, для країни, де ринкові відносини, образно кажучи, засвоюються разом із молоком матері, це винятковий приклад масового альтруїзму. Тим паче, що у США законодавчо заборонена виплата компенсацій донорам органів. 

Гарячою новиною у тернопільських засобах масової інформації нещодавно стало міліцейське повідомлення  про затримання 17-річного закоханого в одному з районів області. Хлопчина позичив кілька балончиків аерозольної фарби й узявся розписувати стіну автобусної зупинки, повз яку щодня проходила дівчина його мрії. Перехожі від «художніх» освідчень парубка не розчулились. А навпаки, повідомили про них правоохоронцям, розцінивши цей вчинок як прояв хуліганства. Невдовзі юнакові довелося перефарбувати стіну, на якій вправлявся у виведенні сокровенного слова.

Уявімо собі ситуацію, коли тверезий водій, викуривши дві пачки цигарок, сідає за кермо свого автомобіля. І, не справившись із кермуванням, врізається в зупинку, на якій чекають автобус жінки та діти. Якщо фантазії не вистачає, пропоную уявити іншу сцену: двоє друзів, сидячи на кухні, попиваючи чай (!!!) і покурюючи цигарки, несподівано заводять сварку. І один, спіймавши «білочку» від тютюнового диму, накидається на товариша з ножем і завдає йому смертельного поранення…  

Днями зустрів знайомого сумчанина, якому щойно виповнилося 90.  До слова, ювілей відзначили доволі гучно, адже ветерана добре знають у місті. Він не тільки педагог, а й письменник: на його уроках і творах виховувалося не одне покоління учнів. Тож сподівався почути розповідь про те, як гостювали родичі — донька, онуки, зять, як шанували вдома, на колишній роботі. Та замість цього новоспечений ювіляр розвів руками: мовляв, усе добре, якби не одне «але»…  

Обидва етапи осіннього призову до українського війська — жовтневий та листопадовий — уже завершилися. Згідно з постановою Кабінету Міністрів, цього року призову на строкову службу підлягали 18 тисяч 900 юнаків. У ці дні молоде поповнення вже приймає військову присягу на вірність українському народові.
Як розповів начальник відділу обліково-призовної роботи Черкаського обласного військового комісаріату Віталій Луговський, за два цьогорічні призови область відправила служити до Збройних сил України та до Внутрішніх військ МВС 1459 юнаків. 

Проходячи центральною вулицею Сум, випадково зустрів сина-студента свого знайомого. Останній якось розповідав, що юнак знайшов непоганий підробіток: після занять роздає перехожим рекламу однієї із фірм, що спеціалізується на виготовленні вікон, балконних рам.
Розговорилися. Хлопець повідав про своє фінансове «хобі»: працює по дві-три години на день, у тому числі й у вихідні. Заробленого вистачає на дрібні кишенькові витрати — купити коханій дівчині букет квітів, сходити в кіно чи до театру, а інколи в кафе, на проїзд у маршрутці.

Почуватися обдуреним, ошуканим, обведеним навколо пальця неприємно завжди. Одна річ, коли недогледів сам через власну необачність. Зовсім інша  — коли тебе свідомо намагаються пошити в дурні. Причому абсолютно цілеспрямовано, нахабно й не питаючи твоєї згоди. З усіх усюд нас не втомлюються запевняти, мовляв, живемо наче в раю. І ціни не підвищуватимуть на ті чи інші товари, і грошей зайвих підкинуть. Іноді складається таке суб’єктивне враження, ніби автори подібних реляцій живуть у паралельному вимірі або спустилися з іншої планети. Споживач відчуває це щодня власним гаманцем, варто лише порівняти вартість товарів і послуг одно-, дво-, трирічної давності. 

Погодьтеся, досить скромними були можливості проявити себе у позитивних персонажах героїко-фантастичних казок, прочитаних нами в дитинстві. Що міг такого надзвичайного і неординарного звершити головний герой — третій син і брат двох розумних родичів, аби потрапити в казку? Хіба тільки слухняно поплентатися туди, сам не знаючи куди, і принести звідти казна-що. Ще, правда, міг дорогою віддубасити триголового змія, попередньо чемно запитавши: «Битися будемо чи миритися?» Мав він також здатність єдиним ударом сокири збудувати летючий корабель, визволити з полону красуню, замкнену на сім замків у високій башті, та скрутити в баранячий ріг ціле вороже військо. 

Уявіть чолов’ягу, який захотів виманити рибу на берег ставка. Динамітом, звісно. Але ж страшно: а раптом інспектори наскочать? Що їм поясниш?