Днями Сумщину облетіла новина, яка за рівнем жахливості і печерного дикунства не поступається найкривавішим західним «бойовикам». В одному із сіл Липоводолинського району троє молодиків віком від 15 до 17 років розважалися тим, що… футболили кошеня, яке випадково забрело на подвір’я. За кілька хвилин розвага набридла юним бузувірам, і один з них, ухопивши сокиру (в кого слабкі нерви — утримайтесь від читання, решта — наберіться духу!), відтяв тваринці голову. А затим ухопив її і зробив чергову «подачу» своїм напарникам. Останні підіграли у цьому кривавому поєдинку, буцаючи страшний «м’яч».

Тини — тинища. Брами — брамища. Над ними однакові круки — камери спостереження. Тож і почувається не як у курортному селищі, а ніби на підході до в’язниці. А у рваних проміжках — руїни колишніх оздоровниць. Тут інша аналогія — з Чорнобильською зоною, де побували мародери. Все це підперезане охайним колись тротуаром. Тепер він ніби зіщулився від сорому під вантажем бур’янів і сміття (ось так: за огорожею для себе лоск, а все, що не захоплено і не охоплено, нехай громада прибирає). За кілька метрів до Будинку творчості композиторів, що у Ворзелі Київської області, тротуар обривається — чи то нові господарі розібрали, чи свого часу його не добудували.  

«Цікаво, скільки реклами я побачу сьогодні?» — останнім часом прокидаюся із цим запитанням чи не щоранку. Для мене це стало своєрідною грою — рахувати ту кількість непотрібної інформації, яку щодня дають «зомбоящики», листівки, білборди та інші витвори мистецтва заманювати. З рекламою неможливо не стикатися, вона всюди: громадський транспорт, вулиці, Інтернет… Хіба що на спинах не носять яскравих аркушів паперу!  

Торговець цінними паперами – компанія «ММСІС Інвестментс» – був дуже оптимістичний. Він повідомляв, що «прибутковість 100% річних є реальністю для інвесторів». При цьому фондовий індекс «Української біржі» за минулий рік впав на 34,8%. «Діяльність цієї компанії спрямована на те, щоб ввести в оману інвесторів за допомогою агресивної реклами, яка не відповідає поточним потенціалам нашого ринку», — вважає глава рейтингового комітету Української асоціації по захисту інвесторів, кредиторів та страхувальників (УПАЗІКС) Віталій Шапран.  

 Щодня користуюся метрополітеном. На жаль, столичне метро у години пік переповнене. Нині, коли негода загнала багатьох у підземку, в тому числі й армію водіїв, їздити стало значно важче. Помітила, що кожен пасажир, потрапивши у вагон, намагається «відвоювати» собі територію. Не прохайте когось посунутися хоча б на крок. Таким поглядом зміряє! А коли звільняється місце, то, як правило, його хутко займає молодь. Я нічого не маю проти, аби молоді люди сиділи. Є різні випадки, коли з них хтось хворий чи втомлений. 

 «Я  вже стільки сала переїв, що свиням в очі соромно дивитися!» — почула жарт в одному лісництві. А пригадала його нещодавно у зв’язку з розповіддю про нове захоплення браконьєрів на Чернігівщині. Там на вепра полюють… у фермерській кукурудзі, котра подекуди й зимує на полі. Ця тварина не боїться і в селі на хазяйських городах подлубатися. Іноді смугастий виводок може чимало шкоди завдати. Тож у мисливських господарствах слідкують за тим, аби поголів’я трималося у певних кількісних рамках. Зрозуміло, що ліцензія на відстріл у цьому випадку не проблема. «Та за здобуте таким чином м’ясо треба заплатити користувачу мисливських угідь», — розповідає заввідділом обласного управління лісового та мисливського господарства Микола Пирог. 

У кореспонденції «Реконструкція зі сльозами на очах», опублікованій в «УК» 7 листопада 2012 року, розповідав недавно про «новації» з вирубуванням цінних голубих ялинок на Соборній площі Черкас. Очевидно, передноворіччя та виступ газети таки вплинули на черкаську обласну владу, яка цими днями вирішила зовсім оголену місцину перед Будинком рад ощасливити рядочком новонасаджених ялинок. Правда, для цього треба було повисмикувати із землі зовсім недавно висаджені туї, які, за твердженням розпорядників так званої «реконструкції» площі, дуже гарно вписувалися в новий ландшафт. Не вписалися.  

На заклик влади до водіїв не виїжджати в негоду на вулицю відреагували… комунальники. Цей анекдот останнім часом дуже популярний серед більшості українців. Щоправда, комунальні служби, принаймні в Києві, працюють як бджілки. Наприклад, у нас на Харківському масиві тракторці «бігають» і розчищають сніг з ранку й до вечора, так само двірники чистять сніг лопатами у кожному дворі. Як наслідок, тротуари та проїжджа частина, обабіч якої немає припаркованих машин, почищені.   

Послугами таксі користуюся нечасто. А якщо точніше, востаннє це було рівно рік тому, на мій минулий день народження, коли везла на роботу пригощання до святкового столу. Ціну заломили ще ту, але що вдієш — нині все недешево. 
І ось із наближенням дня, коли стану старшою ще на рік, знову почала міркувати, у якій фірмі цього разу замовити машину. Колега порадив одну: начебто й ціни помірні, й водії люб’язні. З огляду на сніг і мороз зробити замовлення вирішила ще напередодні. О шостій вечора зателефонувала до оператора, зауважила, що машина потрібна на завтрашній ранок, назвала адреси, звідки і куди їхати і, затамувавши подих, чекала, якою ж буде ціна. 

Вчора країна відзначала День міліції. Для мене це – привід ще раз згадати тих, кому хочеться сказати окреме «дякую». Минуло майже 7 років, як я – майор міліції запасу. Служив у різних підрозділах: від центрального апарату МВС України до райуправління і департаменту ДАІ. Мені щастило, бо пліч-о-пліч були надійні колеги, які не зраджували і не підставляли. Особливо це відчувалося «на землі»: так колеги називають службу в райуправлінні міліції, де тісно співпрацюють із людьми, розкриваючи  злочини.