Ще кілька років тому тенденція масового переїзду з Києва до міст-супутників – Бучі, Ірпеня, Вишгорода чи Вишневого – була непомітною. Нині жителями передмістя у 20-кілометровій смузі стали сотні тисяч колишніх киян. І, прогнозують експерти, найближчими роками ця цифра має потроїтися. Зросла й кількість новобудов. Лише в Ірпені працює з десяток компаній, які сукупно щороку зводять до 100 тисяч квадратних метрів житла. Тож за кілька років тут має з’явитися близько 400–500 тисяч квадратів нових помешкань. Це — закономірний результат попиту, що зростає на приміське житло не лише в столиці, а й у решті великих міст країни.  

У приймальному відділенні лікарні Національного наукового центру радіаційної медицини всі пацієнти проходять дозиметричний контроль. Спеціалісти звернули увагу на те, що кількість людей, які отримали внутрішнє опромінення, зростає. Причина проста: пацієнти вживають забруднені радіонуклідами продукти. Здається, таких має бути найбільше з районів Чорнобильської зони. Аж ні –– першість утримують жителі… столиці. 

Уже не вперше в «УК» порушується досить актуальне питання щодо роботи Державної атестаційної комісії України. Публікації колег читаю з цікавістю, тим більше, що маю великий досвід роботи у цій царині, а також у підготовці кадрів вищої кваліфікації. Тому хочу поділитися своїм баченням подальшого поліпшення роботи цієї установи.

Передовсім про підпорядкування організації. Вважаю, найдоцільнішим створення окремого комітету, який би розробляв стратегічні напрямки в різних галузях науки з тим, аби дисертанти обов’язково враховували ці рекомендації при плануванні таких робіт. Також має бути обов’язковий контроль за виконанням цих досліджень, а також досконале вивчення і затвердження як докторських, так і кандидатських дисертацій. Це в жодному разі не принижує ролі спеціалізованих вчених рад вишів, а примушує їх принциповіше оцінювати дисертаційні роботи. 

Старовинні дерев’яні храми Закарпаття — знаки будівельної майстерності й естетики стародавніх зодчих, залишені ними на цій землі, а ще — свідчення віри і духовних поривань краян. Останніми роками замість повномасштабних мурованих церков і соборів дедалі частіше зводять невеликі дерев’яні, виконані в традиціях минулих часів, церковці. 

Коли була нареченою, у моду ввійшли гороскопи. І мої подружки захоплено випитували у своїх кавалерів, хто вони за знаком зодіаку, східними таблицями, а то й за календарем друїдів. Нині молодь більше довіряє цифрам. І за справу береться майже професійно, як це зробили студентки Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
Майбутній психолог Христина Скорик, досліджуючи гендерні тенденції, опитала півсотні респондентів і з’ясувала, що чоловіки хочуть бачити жінку швидше домогосподаркою, а ось пані віддають перевагу кар’єрному зростанню над сімейними клопотами. 

Якось на одному з центральних телеканалів демонстрували відеосюжет про помічників народних депутатів. Журналісти намагалися провести розслідування: скільки помічників у нардепа й чим вони займаються? Скільки коштів потрібно на їхнє утримання? На жаль, конкретних відповідей на поставлені запитання телеглядач так і не отримав. З вини самих депутатів, які у категоричній формі відмовлялися спілкуватися на цю тему. Дехто з них навіть образився на представників мас-медіа через «незручну» тему.
Чим же насправді займаються помічники нардепів і хто вони? Цим питанням переймалися кілька громадських організацій. 

На освітянській ниві були дві новації, майже не помічені і зовсім не оцінені ні владою, ні широким загалом. А шкода, оскільки йдеться про локальні ініціативи як пошук відповіді на глобальний процес.
Перші з них років 10-15 тому запропонували викладачі педагогічних університетів. У малокомплектних школах не вистачало навантаження педагогам. Аби зробити професію вчителя привабливішою, такою, що дає змогу заробляти і жити в селі, ініціатори пропонували інтегрувати професію вчителя і фахівця аграрного профілю. Приміром, викладач природничих наук за бажанням міг одночасно освоювати фах зоотехніка або агронома. Отже, міг би працювати і в школі, і на виробництві. 

Нещодавно у мене виникла звичайна побутова проблема — забився стік у кухні. Ну хіба це проблема? — скажете. Я спочатку теж так подумала. Звісно, її розв’язання потребує півгодини часу та певної суми грошей, але все досить передбачуване. Виявилося, користуючись попереднім життєвим досвідом, я дуже наївно сподівалася легко, як і раніше, впоратися з цією проблемою. На мене чекали новації від комунальників, про які я ні сном ні духом не відала. Могли б попередити про це хоча б об’явою на під’їзді. Але про все по порядку. 

Досі пам’ятаю резонансний випадок 30-річної давнини. Одного ранку, як писав класик, у селі сталася новина: дужий дядько надавав штурханів ветерану Великої Вітчизняної війни. Більше того, брутально лаючись, задирака позривав зі святкового дідового піджака медалі, а деякі з них, розповідали, взагалі забрав собі. Причому сталося подібне якраз у День Перемоги, коли ветеранів війни звично засипають привітаннями, квітами, подарунками та тими ж ювілейними медалями, супроводжуючи все це отим патетичним: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»
Зайве казати, що село вжахнулося від такого блюзнірства і цинізму. Дядька — досі цілком нормального і навіть позитивного — засуджували не тільки з допомогою слів-паразитів, адже міліція миттєво відреагувала на заяву потерпілого і взяла забіяку під варту. 

Чемпіонат Європи, що відбувся рік тому в Україні і Польщі, дав змогу побачити не лише якісніший футбол, а й культуру гри та вболівання. Звісно, створена до Євро-2012 інфраструктура вже більш-менш адаптувалася до реалій, та чи стануть у пригоді інші набутки, зокрема й моральні? Найпопулярніша у світі гра, бо, окрім швидкості, спритності, моторики та відчайдушності, це ще й ризик, і підвищена небезпека.