Якось від приятельки почула мудру фразу її бабці: «Хороших людей на світі більше, але вони менш помітні». І не раз після того переконалася, що це так. Похмурий листопадовий ранок уже тим похмурий, що він листопадовий. І все починається зранку. Кілька днів тому син приніс «блискавичну» звістку про те, що на шкільний святковий концерт, присвячений річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників, треба прийти у військовій формі. Моя реакція: часу обмаль, куди бігти, де шукати? А підвести чи не виконати — не наш девіз.   

Якось у середмісті стала свідком інциденту: міліція зупинила двох хлопців. Адекватні, без цигарок у зубах і пляшок пива в руках, вони спокійно йшли вулицею. Міліціонери затребували у парубків документи. Ті показали паспорти, однак стражі порядку все ж таки повели молодих людей у машину. Подальшого розвитку подій не знаю, адже спостерігала за ситуацією з вікна автобуса, який невдовзі рушив. 

Навряд чи міг передбачити, що один з недавніх моїх днів пройде під мобільно-телефонним знаком, який упору для майстерно закрученого сюжету оповідання чи якогось іншого твору з чіткою мораллю і висновком.

А сталося ось що. Зранку з Києва зателефонував на мобілку мій давній колега і друг Станіслав, з яким спілкуємося хоч і не часто, однак за потреби і нагоди — обов’язково. Обговорили деякі питання, обмінялися інформацією про погоду в Сумах і столиці, та й потому. 

У невеликому містечку під Житомиром сталося вбивство. Події розвивались за банальним і від того ще страшнішим своєю буденністю сценарієм. Весела компанія «розслаблялась» у кафе, де один із учасників вечірки приділяв особливу увагу дружині свого знайомого. В результаті вона вимушена була «остудити» запал надокучливого кавалера не дуже гречною (хоч, як на нинішні часи, цілком підцензурною фразою). Натомість підпилий залицяльник цілком у дусі провінційного розуміння гендерної політики відповів «дамі серця» не менш грубими словами. Зрозуміло, що законний чоловік став на захист ображеної дружини і вийшов із кривдником надвір «для розмови». Та вже за кілька хвилин гарячий донжуан повернувся до залу один, коротко кинувши жінці, яка його «принизила»: «Іди, забирай свого. Готовий…» 

Привокзальний вокзал у Львові — станція тисяч студентів, трударів — годувальників Львова. Чимало з них — землероби, які раненько встають, щоб продати містянам свій екологічно чистий крам або купити те, чого в селі чи містечку немає.

Цього дня – 15 жовтня — сотні пасажирів стали свідками того, як літня жінка (пізно лягла, раненько, казала, йшла з села Держич до електрички з товаром) впала посеред площі з серцевим нападом і зосталась без екстреної медичної допомоги, перебуваючи в критичному стані. 

«Мои деды погибли на фронте, поэтому для меня это праздник», — сказала у бліц-інтерв’ю одному із загальнонаціональних телеканалів учасниця урочистостей, присвячених Дню визволення Києва від гітлерівських загарбників. Мене ці слова шокували. Однак для тих, хто справді святкував у цей день, вони, мабуть, були зрозумілі. Бо інакше б вони кілька разів на рік не вітали б колони ряжених, які нібито представляють ветеранів війни, і не покладали б квіти до придуманих меморіалів, забувши про справжні могили загиблих у цій страшній війні.  

У ранньому дитинстві я вважала, що мені пощастило. Я мала чотирьох хрещених — двох матерів і двох батьків. У тата було двоє найкращих друзів, з якими він виріс, у мами — подруга шкільних років, яку вона бачила своєю кумою. Другою ж хрещеною матір’ю стала моя рідна тітка — татова сестра. Це вона найдовше тримала мене під час церемонії хрещення, тому що тільки в неї на руках я заспокоювалась і переставала плакати.
Звичайно, дитина не розуміє справжньої ролі духовних батьків. Для неї це, перш за все, увага і подарунки на свята. Але кровні батьки дитини мають усвідомлювати всю відповідальність, яка буде покладена на тих, кого вони обрали хрещеними батьками свого маляти. Вони мають стати найближчими для дитини після її рідних. Спілкуватися зі своїм хрещеником, спостерігати за його вихованням, допомагати йому, в першу чергу, духовно розвиватися, обирати свій шлях у житті. Виховувати підопічного у християнському дусі. Духовні батьки мусять бути прикладом для дитини, а вона в свою чергу повинна допомагати їм у старості. На жаль, мало хто замислюється над цими простими істинами, обираючи кумів.

Пам’ятаю, яку паніку кілька років тому викликала інформація про 3-річну дівчинку, яку шпигонув знайденим під парканом дитсадка шприцом її товариш по пісочниці. Коли ж небезпечну знахідку здали на експертизу, з’ясувалося, що перед тим, як викинути, нею скористався ВІЛ-інфікований наркоман. Про це свідчила виявлена аналізом велика концентрація вірусу. Батьки були у відчаї. Лікарі призначили дівчинці курс хіміотерапевтичних препаратів. Міліція почала ще активніше відганяти від дитсадків вечірні тусовки, після посиденьок яких і знаходили пляшки, недопалки та використані шприци.  

Давно хотів висловити своє бачення подальшого поліпшення медичної освіти у вищих навчальних закладах України. Але почну з того, що під час приймання на роботу в органи внутрішніх справ претендент дає відповіді на багато психологічних тестів щодо відповідності тій чи тій посаді, абітурієнт мистецького вишу передусім складає іспит на профпридатність. Я особисто наполягаю на тому, щоб таке екзаменування проходили всі, хто обирає професію медика. Спочатку випробування психодіагностичними тестами, від результатів яких залежатиме допуск до іспитів з фахових дисциплін.  

Друзі мого сина-одинадцятикласника вже студенти: здобувають технічні спеціальності на державних формах навчання, мають стипендії. Причому, як з’ясувалося, маючи невисокі бали ЗНО з профільних предметів — на рівні 150. Засвоївши шкільну програму на традиційну «трійку» (100 балів отримуєш за те, що з’явився, а далі включається відповідна шкала оцінювання), принаймні півроку до наступної сесії є змога отримувати від держави стипендію.
«А ось на гуманітарний профіль, куди ти зібрався, з такими балами точно не пройдеш!» — «пресую» сина єдиним залізним аргументом, який не зі стелі впав: у державі справді не вистачає технарів. Тому уряд і збільшує замовлення на відповідні спеціальності. Про це і Прем’єр зі шпальт нашого видання заявляв.