Те, що відбувається сьогодні в Україні й з Україною, важко сприймати без душевного болю. А ще людині з нормальною психікою важко втямити логіку чоловіка, який тривалий час задурманював голови власному народу, фактично натравивши його на землю країни-сусіда. Спочатку він відрікся від «зелених чоловічків», які «зненацька» з’явились у Криму, і, що дивує, – йому це вибачили. Не розіп’яли за облудну брехню, а мали б. Потім він, дивлячись в очі з телеекранів і відеороликів в Інтернеті, підло брехав усьому світові, переконуючи, що Росія тут ні до чого — то українці самі не можуть навести лад у власній хаті.  

Соціальні мережі наповнені пропозиціями створити батальйон «Бюрократ-1» і терміново відрядити його в зону АТО. Таке застосування — чиновникам, які понад чотири місяці не спромоглися належно озброїти війська, а особливо добровольчі батальйони.
Лише позавчора — після ультиматуму міністра внутрішніх справ, після засідання Кабміну під жорстким головуванням Арсенія Яценюка, після акцій громадськості, зокрема пікету під Адміністрацією Президента у День Незалежності, після надривного крику до всіх і вся командирів батальйонів, волонтерів, родичів бійців — справа зрушила з місця. 

Напередодні нашого національного свята була у справах поблизу метро «Лук’янівська» і спостерігала цікаву картину. Підлітки з відрами і пензликами в руках фарбували паркан у синьо-жовті кольори. «Наш подарунок Києву до Дня Незалежності», — пояснили хлопці. Столична молодь організувала таку акцію через соціальні мережі. Охочих долучилося до неї чимало.  

Хочу поділитися з шановною громадою читачів «Урядового кур’єра» міркуваннями про те, як потрібно вшанувати пам’ять Героїв, які поклали свої голови за волю України.
По всій Європі стоять кенотафи в пам’ять про загиблих у Першій та Другій світових війнах, меморіали на честь борців за незалежність. І тільки на теренах колишнього СРСР, які сучасна Росія позиціонує як регіони своїх «стратегічних інте  ресів», чомусь одні мертві завжди були кращі від інших.

Ніби тільки вчора розмовляла з Олександром Суліцьким. Він поспішав, адже батальйон територіальної самооборони Рівненщини «Горинь», до якого записався добровольцем, саме вирушав у зону АТО. «Ви можете телефонувати мені на цей номер», — сказав упевнено, з надією. Картаю себе за те, що не встигла зателефонувати, аби підтримати духом, передати привіт від земляків… 

Донбас на окремих його територіях справді нині нагадує перехняблений потопаючий корабель, який посилає на всі боки загальноприйнятий міжнародний сигнал лиха. Триває боротьба за живучість корабля і не припиняються спроби насамперед затулити величезну пробоїну, через яку  надходить і надходить… Ні, не вода, а різноманітна зброя, боєприпаси та жива сила у вигляді піратів ХХІ століття, які взяли Донбас на абордаж. Продовжуючи суто морські аналогії, не слід забувати також про поведінку представників трюмних відсіків та капітанського містка потерпілого судна. Перші, тобто пацюки, як правило, найпершими залишають корабель. А капітан та його помічники — останніми, або взагалі йдуть на дно разом із приреченим судном. Утім, у нашій ситуації ці корабельні «низи» і «верхи» здебільшого діяли як одне ціле.  

Нині без феєрверків не обходиться, по суті, жодне весілля, відзначення ювілейних дат, а то й просто черговий день народження. Дехто просто, як кажуть, зі шкури лізе, останню копійчину із власної кишені витягує, але норовить, щоб у нічному небі спалахнули різнобарвні декоративні вогні, розрядилися вибухи піротехнічних виробів. І вся ця затія-веремія, як правило, закручується-зчиняється здебільшого заради чванства, бундючності, пихатості чи демонстрації вдаваного достатку або багатства винуватця урочистостей.  

Коли в Інтернеті натрапила на божевільне повідомлення про те, що організовуються тури… в зону АТО, подумала, що це або чийсь невдалий жарт, або фейк. Пропонувалося, як в екстрим-турах чи сафарі: організований проїзд у зону бойових дій на БТРі, харчування, проживання в наметах, оренда зброї, бронежилетів та іншого спорядження — все за окрему плату, як кажуть, будь-яка примха за ваші гроші. 

У лікарні опинився побитий журналіст, письменник, лауреат всеукраїнських і обласних творчих конкурсів, народний синоптик Володимир Лис.
Це сталося після того, як від озера Велике Згоранське, що в Любомльському районі, роз’їхалися учасники національно-патріотичного табору «Згоранська ватра». У таборі відслужили панахиду за тутешніми вояками УПА. 16 липня 1943 року неподалік озера вони вступили у бій з німецькими окупантами і відбили в них десятки юнаків і дівчат, яких фашисти вивозили у неволю.
На згадку про ще один із боїв — уже з радянськими емгебістами, що насаджували місцевим людям «любовь к Родінє»,  —  на місці колишнього хутора Павла Лиса  було освячено поклінний хрест. Тепер він нагадуватиме, що 23 липня 1950 року тут теж був бій. Як переказують місцеві жителі, один із тутешніх прокомуністичних активістів похвалився після нього, що теж «убив бандита». Але до ранку не дожив  —  настільки «любили» тоді місцеві люди сталінських приспішників. 

99-й автобус від’їхав від кінцевої зупинки метро «Мінська». Кондуктор поволі пішла по салону, продаючи квитки нечисленним пасажирам. Потім повернулася на своє місце.