З-поміж сучасних модернізованих інструментів, якими ми користуємося в побуті, звичайний молоток може здатися примітивним і зовсім непримітним. Насправді це надійне й незамінне знаряддя в кожному будинку. А ще мало хто уявляє, що молоток може стати предметом колекціонування.
Понад 25 років киянин Юрій Костриця створює власний світ молотків. У його колекції вже ні мало ні багато — 3600 зразків, і жодного однакового. Кожен молоток має свою історію і своє призначення.
Математик за фахом, він усе своє трудове життя був відданий видавничій справі. Пройшов шлях від старшого редактора, завідувача редакції літератури з математики, фізики, інформатики видавництва «Вища школа» до директора видавництва «Техніка».  

Ганна Криволап — одна з тих художниць, хто має загострену чутливість до кольору. Ця особливість дала про себе знати ще в дитинстві, коли з-під її пензля народжувалися перші картини. Те, як маленька Ганна легко знаходила кольорові рішення, вражало її тата Анатолія Криволапа — «батька нового українського пейзажу», одного з найдорожчих українських художників у світі. «Моя яскрава абстракція його приємно шокувала, вважав таке моє природне відчуття талантом», — ділиться Ганна. Акцент на кольорі, робота з яскравими барвами — визначальна «криволапівська» ознака, така собі спільність між живописом батька та доньки. Однак теми та сюжети картин Анатолія та Ганни все-таки різняться. А втім, кольористика поєднує Ганнин живопис і з материнською творчістю. У мами, Зінаїди Васіної, знаної художниці-етнографа, Криволап-молодша позичила  етнічну гармонію сплетіння барв. 

З-поміж інших немовлят матері впізнають донечок і синочків у пологових будинках навіть за плачем.

Із безлічі мелодій композитори виокремлюють власні, а їхні шанувальники — улюблені.

А якби так, як концерти, окремо записували на платівки та диски оплески глядачів у залах, — чи змогли б музиканти і вокалісти розрізнити, які з тих овацій лунали тоді, коли викликали їх зі сцени своїм мистецтвом саме вони? І скільки часу тривають усі оплески, присвячені кожному з них, за творче життя — як сон уночі, наприклад, у їхньому житті звичайному? 

Юрій Кондратюк — різнобічно обдарований інженер-винахідник, учений і практик, який обгрунтував політ людини на Місяць та повернення на Землю за допомогою відокремленого від космічного корабля посадково-злітного модуля. Майже через 50 років після цієї ідеї та понад чверть сторіччя після загибелі дослідника американська експедиція здійснила 1969 року політ за «трасою Кондратюка» до супутника нашої планети та висадку екіпажу астронавтів на його поверхню. 

Навіть якби Микола Вавилов — один із найвідоміших науковців минулого століття, натураліст і генетик, тільки зібрав і систематизував свою знамениту колекцію насіння і живців рослин, що налічує 200 тисяч зразків і яку Всесвітній банк оцінив у 7 трильйонів американських доларів (!), то й цього достатньо, щоб його ім’я назавжди увійшло в історію. Але він не обмежився цим, створивши вчення про імунітет рослин та центри походження культурних рослин. Відкрив закон гомологічних рядів у спадковій мінливості, яким послуговуються всі генетики світу. На основі своїх дослідів і спостережень (самих тільки сортів пшениці й вівса перевіряв відповідно 650 та 350) написав багато наукових праць, що мали і мають практичне застосування. Крім того, в процесі дослідницької роботи здійснив майже 180 експедицій, побувавши  в 60 країнах на п’яти континентах! Навіть у наші дні це сприймається як фантастика. 

У пам’яті цупко тримається епізод із дитинства: початок 70-х років минулого століття, рідне село на Сумщині. Наша маленька квартира в будинку на чотирьох господарів. Мама щось готує на кухні. Аж раптом з радіоприймача оголошують про виступ заслуженого артиста УРСР Анатолія Мокренка. Вона відразу кличе з подвір’я тата, який порає господарство, і ми всі разом буквально завмираємо біля репродуктора.

Не можу достеменно назвати пісню, яку тоді виконував Анатолій Юрійович. Цілком імовірно, що то могли бути «Дивлюсь я на небо», «Ніч яка місячна» чи «Ясени», однак по її закінченні ми довго перебували під магічним впливом його голосу. При цьому батьки неодмінно наголошували, що вони особисто знайомі з ріднею Анатолія Мокренка, бо самі родом із хутора Гринівка під Тернами, де народився співак. Більш того, кілька разів бачили його в рідному селі, коли їздили туди на вихідні. І стільки гордості було в тих словах! 

З різдвяними концертами вокально-інструментальний ансамбль «Українські барви» об’їздив США, Канаду, Європу, але хоч раз щороку виступав і на Батьківщині — іноді навіть з туром, презентувавши його в Києві, у Національній філармонії України. Тож при зустрічі ми запитали в керівника ансамблю Оксани Стебельської:
—   А якими музичними барвами прикрасив столичний колектив, мов ялинку, традиційне зимове свято в Україні 2013 року?
— Захотілося надати нашій програмі «Щасливого Різдва» новий мистецький простір. Експерименти дуже любимо, тож обрали для неї нетиповий майданчик — концерт-хол «Фрідом». Він специфічний, бо асоціюється в людей з естрадними шоу. 

Навіть далеким від мистецтва людям хоч щось говорять імена Рембрандта, Рафаеля, Рубенса, чиї картини є гордістю і окрасою знаменитої колекції Дрезденської картинної галереї. Значно менше відоме ім’я нашого земляка, завдяки самовідданості, розуму і, не побоїмось цього слова, героїзму якого безцінні музейні скарби не потрапили до розряду навіки втрачених. Тим часом у «Записках командуючого фронтом» маршал Іван Конєв чесно визнає, що ці шедеври врятовано завдяки «великому ентузіазму офіцера трофейної бригади за посадою і художника за освітою Л. Н. Рабиновича». Отож чи не дивно, що тривалий час його ім’я залишалось фактично напівзабутим як в СРСР, так і на Заході, де єврейське походження рятівника безцінних картин аж ніяк не було ганджем?  

Так само, як російська література за всім відомим образним висловом «виросла із «Шинелі» Гоголя», вся драматургія радянської доби веде свій початок від п’єси «97» Миколи Куліша. Її автора виважений в оцінках Юрій Смолич згодом назвав «талантом світового масштабу», рівного якому на той час не було на теренах СРСР.  
Залишається хіба дивуватись, як рано осиротілому й фактично покинутому напризволяще п’яничкою-батьком сільському хлопчакові вдалося завдяки таланту і небайдужості місцевої інтелігенції здобути освіту, а найважливіше — не озлобитись на весь світ.

Коротке і трагічне життя, смерть, довгі роки овіяна таємницею, всесвітня слава і водночас складна доля відродження в людській пам’яті — це лише короткий штрих в обрисі постаті Миколи Леонтовича. Він стоїть в одній лаві найвидатніших діячів  національної культури...
«Це було після Різдва 1921 року... Він був убраний в старе пальто, на голові в нього була оригінальна шапка, яку пошила йому дружина зі старої ковдри. На руках рукавиці на один палець (також робота його дружини), а штани — сіро-чорного кольору — з великими фіолетовими латками. Та він ще ніс на паличці зав’язаний у великий платок гостинець для мене — калачі. Це був назверх бездомний подорожній, голодуючий, аж ніяк не Леонтович», —  згадував у своїх спогадах його колега по єпархіальній школі Я. Грех. Ось так «одягли» більшовики композитора, який уже мав широке визнання. Про Миколу Леонтовича, спадщина якого в жанрі хорової музики сягає вершин світового музичного мистецтва, розмовляємо з професором Анатолієм ЗАВАЛЬНЮКОМ.