Весь цей час разом з танкістами служить залізна леді батальйону капітан Тетяна Науменко з позивним «Білка». Вона перша жінка-офіцер ЗСУ, яка в танкові війська прийшла добровольцем. Кажуть, що кожен чоловік повинен посадити дерево, збудувати дім, народити сина. Пані Тетяна народила сина ще за 10 років до війни, а ось донька Софійка — це вже дитина війни.

12 жовтня минає 20 років по Михайлові Романишину,  митцеві, про якого меткий на поетичні портрети-експромти Петро Осадчук свого часу написав: «В теплих картинах Романишина пульсує музика притишена. Місячна ніч. Обороги на роздоріжжі… Не втямиш: це писав Романишин чи сам Куїнджі?»

Минулого тижня у Брюсселі відбулася церемонія вручення Літературної премії ЄС за 2019 рік. Уперше за 11 років її існування лауреаткою стала українська письменниця зі Львова Гаська Шиян, авторка роману «За спиною». Окрім неї, премію здобули ще 13 авторів із європейських країн, серед яких Австрія, Польща, Словаччина, Греція, Італія та інші. Письменники від України та Грузії брали участь у конкурсі на здобуття цієї премії вперше. Переможці отримали грошову винагороду розміром п’ять тисяч євро. Крім цього, їхні твори буде перекладено на європейські мови, їх просуватимуть на книжковому ринку ЄС за підтримки рамкової програми Єврокомісії «Креативна Європа».

Стверджують, що в житті людини не буває нічого випадкового. Ось і ветеран військової служби Володимир Ткаченко так вважає. А ця історія розпочалася так.

У номері від 20 вересня 1962 року українськомовна щоденна газета «Свобода», що виходила у США, поінформувала читачів, що «сталася в СРСР подія, яка затьмарила на якийсь час Хрущова, космонавтів і все інше: колгоспниця Надія Заглада написала статтю «Дорожіть честю хлібороба».

10 вересня славетний український хірург, академік Національної академії наук України та Національної академії медичних наук України, професор Петро ФОМІН зустріне своє 80-ліття. Ці роки він прожив плідно, змістовно. На його рахунку десятки тисяч урятованих життів. До пацієнта завжди ставиться, як до свого близького родича. І дотепер академік оперує, консультує. З «Урядовим кур’єром» Петро Дмитрович напередодні ювілею поділився і сокровенним, і думками про власний шлях у медицині.

9 вересня відзначатимемо 250-й рік народження Івана Петровича Котляревського, автора безсмертних «Енеїди», «Наталки Полтавки», «Москаля-чарівника», основоположника нової української мови й літератури, патріота, воїна. Збираючись написати про нього, задумався: хто сьогодні в Полтаві найкраще знає його біографію — таку, щоб не тільки з книжок. Місцеві краєзнавці порадили звернутися до провідного наукового співробітника Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського Євгенії СТОРОХИ, яка майже 41 рік досліджує життя і творчість Івана Петровича.

Різними стежками йшли до Іловайська наші воїни: киянин Сергій Міщенко, наприклад, брав участь у цій операції у складі першого відділення першого взводу першої штурмової роти добровольчого батальйону «Донбас». Вчителеві фізики й астрономії не вдалося опинитися серед призовників, мобілізованих до армії. Тож військову форму він одягнув після Майдану, де пройшов спеціальні курси парамедиків за натовськими стандартами. Тоді Сергій думав, що пізніше сам вестиме такі курси, потрібні тим, кому доведеться воювати на фронті, але…

На хвіртці чужої дачі, яка після втечі з Луганська прихистила волонтерську родину Наталії Журбенко, причеплено табличку «Територія України». Ні, земля довкола будиночка у Станичнолуганському районі — територія підконтрольна Україні, але не затишна для людини, в якої серце сповнене любові до рідної землі, патріота. Щоб так думати, у Наталії чимало причин.

Після навколосвітньої подорожі Артемій Сурін нарозхват. Уклинююсь з інтерв’ю між телезйомкою і його відльотом до Монако. Наше спілкування почалося в яхт-клубі столиці й продовжилося в авто. Тьома, як звуть його друзі, — багатогранна особистість. А як він сам себе позиціонує?