У бурхливий час людського протистояння  і зіткнення протилежних поглядів на життєвий устрій,  на вибір пріоритетів, авторитетів,  традицій і просто людських симпатій,  як ніколи, важливий пошук суспільного консенсусу.   В Україні багато сіл з такими назвами, як Мирне, Тихе, Добре. Гадаємо, що не випадково українцям вони до вподоби. Як ставляться мешканці цих сіл до нинішніх подій в країні? Де, на їхню думку, сховалися нині миролюбність та спільність українців, які об’єдналися  у державу, а тепер можуть розбігтися по різних кутках? «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій «Одна країна — одна доля»,  і перший репортаж  — із села Мирне Рівненської області.  

Ті, хто відпочивав на курортах Миколаївщини та Одещини, навіть не здогадуються, що поряд є водойма, в рази чистіша від Чорного моря. Лиман на межі Одеської та Миколаївської областей має назву Тилігульський і вважається не тільки найчистішим, а й найглибшим та найпрозорішим у південному регіоні. Його довжина сягає 60 кілометрів, ширина — до 4,5 кілометра, максимальна глибина — 21 метр, прозорість води — до семи метрів. Назва лиману походить від тюркських слів Делі Гель — «Буйне озеро». А ще Тилігул називали  скаженим, божевільним, непередбачуваним. Нині лиман найбільше потребує оздоровлення. 
Тюрки дали лиману цю назву через місцеві долинні вітри, що дмуть переважно з півдня на північ або навпаки.  А нинішні відпочивальники жартома називають південний вітер «одеситом», а північний — «молдаваном». Вітри в долині Тилігульського лиману зриваються несподівано, рибалки добре знають це і рідко відходять на велику відстань від берега.

До нього ведуть дві дороги… Втім, якою не йти, розумієш, що, по суті, вона одна — до Бога, до державності, до потреб суспільства і людини. Цією дорогою йшли покоління українців. І нині, враховуючи важливе історичне, духовне і культурне значення Свято-Усікновенського Лядівського скельного чоловічого монастиря, згідно з указом Президента України і постанови Верховної Ради тисячоліття його заснування відзначається урочисто на державному рівні.

Тож якщо з маківки гори спускатися стежкою, з-поміж буйної зелені кущів і дерев раптово постає обжита скеля. А в ній — комплекс печерних храмів і допоміжних споруд. Зокрема, церкви Усікновення Глави Іоанна Предтечі, святої великомучениці Параскеви П’ятниці, преподобного Антонія Печерського. Вражає цілісність духу давньої архітектури і ландшафту. Монастир — пам’ятка архітектури національного значення! 

Якщо до поліської Шостки заїжджати з глухівської автостради, неодмінно доведеться минати Гамаліївку. У багатьох краян цей населений пункт асоціюється з місцевою виправною колонією під номером 66, а кажучи звичайною мовою — тюрмою, паркан навколо якої обнесений колючим дротом.

Але особливим дисонансом на тлі «колючки» височіють… церковні бані. Хоч, за великим рахунком, усі звикли: Гамаліївка — це водночас і в’язниця для злочинців, і унікальний каскад архітектурних споруд, що тісно пов’язаний зі славетним родом Скоропадських і який називається Харлампієвим монастирем.