Він скликав селян на богослужіння, повідомляв про небезпеку чи лихо. І його берегли, переховуючи тривалий час. Це дзвін.
Знайшли його у селі Заруддя у Зборівському районі на Тернопіллі нещодавно, точніше, на Різдво Христове за григоріанським календарем. Це теж певний знак.

Підводна археологія і за минулих часів, і за часи незалежної України не була надто розвинутою. Нею займалися час від часу: одні — на любительському рівні, інші — задля військових цілей, але частіше професійні аквалангісти виконували завдання наземних археологів. І зараз підводною археологією в Україні займаються скоріше фанатики своєї справи. Наші підводні археологи накопичили неабиякий досвід, здобули європейське визнання та дивують своїми унікальними знахідками. І відбувається це в умовах практично відсутньої підтримки від держави.

Найбільший інтерес мають зброя і золоті прикраси. Надзвичайне відкриття зробили тиждень тому.  Добре, що до такого багатства не дісталися чорні археологи. Повідомляли, що унікальну знахідку посилено охороняє поліція. Артефакти незабаром передадуть до Харкова, де їх відреставрують, а в тамтешньому університеті вивчатимуть і тільки потім повернуть у Полтаву.

В Олешках  на  Херсонщині цього літа планують дивувати гостей. Пропонують не проїхати, оминаючи місто задля пляжного туризму. Радять туризм розумний, пізнавальний, гастрономічний.  Зазвичай на Херсонщину приїздять виключно для того, щоб відпочити на морі. Коли є аж два моря — Чорне та Азовське — то, звісно, є вибір. Втім, сучасний український турист вимагає більшого. Добре, коли його вимоги та пропозиції гостинного краю перетинаються.

Біля села Щасливцеве на Арабатській стрілці завершилися польові дослідження експедиції Інституту археології Національної академії наук України. Морський курорт археологи досліджували вперше. А підсумки їхньої праці та підходи місцевої влади до проведення розкопок вразили.
По-перше, небагато прикладів в Україні, коли громада, а саме Щасливцевська сільська рада Генічеського району, власним коштом замовила в Інституті археології НАН України археологічне дослідження, бо дбає про історію й культуру краю. По-друге, археологам вдалося виявити цінний матеріал великого часового проміжку. По-третє, підсумком досліджень стали унікальні знахідки

У поетичній спадщині Тараса Шевченка є відомий вірш «На незабудь Штернбергові», створений, схоже, експромтом не пізніше 20 липня 1840 року з нагоди від’їзду Василя Штернберга на навчання до Італії. Уважний читач помітить, що в останньому на сьогодні Повному зібранні творів Шевченка у 12 томах цю поезію вміщено у розділі «Dubia», тобто серед сумнівних творів.

Про те, що наш автобус наблизився до прикордонної зони, нагадали кілька  правоохоронців у зелених кашкетах і камуфляжній формі, які подали знак зупинитися за кілька кілометрів від села. Зі зброєю напереваги вони спершу оглянули транспортний засіб, а затим зазирнули в салон.
Але, побачивши представників Краснопільської РДА, відділів освіти та культури, які їхали на урочистості з нагоди 150-річчя із дня народження відомого земляка, поета Павла Грабовського, відразу ж побажали всім щасливої дороги і знову зайняли місце на узбіччі.

Кілька місяців тому хтось із чиновників цих молодих жіночок назвав «місцевими істеричними патріотками». Дівчата не ображаються, а підтверджують: так, ми патріотки і дуже енергійні, в межах розумного — трохи божевільні. У лютому 2014-го вони й не здогадувалися, що стануть активістками волонтерського руху, про який тільки читали. Ніхто з них навіть уві сні не мріяв про те, що їм вдасться розхитати інертне південне місто. На сьогодні дівчата ведуть активну роботу у кількох напрямах.   

Попри війну життя в тилу, яким нині є майже уся Україна, триває.

Зокрема й у НПП «Прип’ять — Стохід», який має високий, але ще не задіяний потенціал розвитку рекреації. П’ять гарних озер, ще не урбанізовані багаті на рибу річки, велике різноманіття прекрасних ландшафтів поряд із невеликою населеністю цього регіону, ліси з усіма багатствами… Усе це приваблює тих, хто хоче відпочивати без надлишку людей поруч, активно, дихати чистим від промислових викидів повітрям.

Стіна… Цікава назва, чи не так? Міркую розважливо: якщо є стіни, отже, є фундамент і дах. То на якому фундаменті стоїть село Стіна?
Спробував це побачити через об’єктив фотоапарата. Недалеко від основної дороги в’їзду до нього, трохи іду степом по рівнині. Панорама, яка раптово відкривається, спантеличує. У глибокій балці між горами, серед підкови лісу хтось розсипав хати.  Гір тут п’ять — Замкова, Шпиль, Колька, Болячка і Солонці, а лісу на території села — майже 700 гектарів. Заглибиною воно тягнеться 9 кілометрів. Надзвичайно мальовнича картина!