— Ми познайомилися під час ComicCon. Мене запросили туди як гостя — медійну особу, а «Гаррі» був охоронцем. Це було ще 2020 року. Далі розпочалася широкомасштабна війна: «Гаррі» брав участь у київській кампанії, а я — в запорізькій. Коли його перекинули на наш напрямок, приєднався до їхньої групи, — розповідає боєць із позивним «Тігра».

 Невеличке село Землянка лежить у поліській глибинці на Сумщині, на чималій відстані від великих міст і гомінких автострад. Однак упродовж кількох останніх років воно дедалі частіше заявляє про себе як перспективний туристський центр. І все завдяки знаменитій землячці Пелагеї Литвиновій-Бартош, чиє ім’я місцеві ентузіасти повертають у національну культуру. Масштаби її дослідницької роботи вражають. Важко знайти сегмент народознавства, яким не займалася б ця працелюбна жінка. 

Виповнюється 100-річчя українського тракторобудування. Якби не війна, цю дату відзначали б на державному рівні, бо історія вітчизняного тракторобудування має багато славних і цікавих сторінок. А починалося усе у 1920-х роках із трактора «Запорожець». Про те, як зароджувалось українське тракторобудування, в інтерв’ю «Урядовому кур’єру» розповів   доктор історичних наук професор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Олександр Кривоконь.

 Скажу щиро: з початком широкомасштабної російсько-української війни забув, коли ходив у театр, кіно, на концерт. Вважав, мабуть, як і багато українців, що не до розваг, коли на фронті гинуть наші захисники та захисниці, стають інвалідами ще зовсім молоді, руйнуються цілі міста й села. Тож коли мені зателефонувала керівниця всеукраїнської організації «Громадянський корпус» у Луганській області Олена Стеценко і запросила на фотовиставку польського фотографа та мандрівника Родослава Тафлінського, хотів було послатися на невідкладні справи й відмовитися.

 По закінченні Київського державного художнього інституту троє молодих скульпторів Михайло Грицюк, Анатолій Фуженко та Юлій Синькевич майже рік тинялися по чужих майстернях. Одному ще якось можна було десь притулитися, а трійці нерозлучників — важко.
Хто порадив шукати щастя у глибокому темному підвалі котельні на вулиці Дарвіна, 5-а, вже й не пам’ятаю. Температура в темній котельні була майже екваторіальна, глина сохла на очах, поливати скульптури мусили тричі на добу, та це хлопців не засмучувало.

 Туристично-інформаційний центр м. Тернополя (ТІЦ) роками надає туристичні послуги, консультує, реалізує сувенірну продукцію. Як працювалося воєнного 2022 року, «Урядовий кур’єр» поцікавився в директорки цього центру Ірини ПОТІШНОЇ.
— Ірино, зустрічаємося на Святвечір за юліанським календарем. Тож хотів би почати нашу розмову з організації зимових святкувань у місті.

 Мене, жителя Черкас, завжди цікавила історія рідного краю, міста. Як би хотілося дізнатися, хто ходив цими вулицями в минулому, як вони жили, який вигляд мали, чим займалися! Завдяки археологам та історикам-краєзнавцям уже знаємо чимало про наших предків. Однак ще далеко не все. Нагода з’ясувати деталі трапилася недавно. На черкаському Подолі, поблизу пагорба Слави, де планують спорудження житлового комплексу, тривають розкопки на вимогу громади.

 Тернопіль називають файним містом. І він робить усе, аби відповідати такому визначенню. Як нині рашистські агресори несамовито нищать деякі українські міста, в роки Другої світової війни гітлерівці ледь не вщент його зруйнували, тому і не багатий Тернопіль на давню архітектуру. Але має власний шарм, знає свою історію та приваблює різними смаками. І щоб усе це відчути, пізнати, на допомогу подорожувальникам і тернополянам приходять працівники Туристично-інформаційного центру. 

Село Вікно нині у складі Гримайлівської громади на Тернопільщині. Для вдумливого й активного туриста, залюбленого у природу та українську історію, цей населений пункт стане, безперечно, привабливим. Лежить Вікно у підніжжі мальовничих Медоборів. Саме тут можна побачити, як у травні цвіте ясенець білий, відомий ще, як неопалима купина. Зачарують і бездонні карстові озерця, унікальні й в геологічному, і в естетичному сенсі.

«Запашну» будівлю в музейно-виставковому центрі «Тростянецький» чудово знають не тільки місцеві жителі, а й численні гості, що приїжджають до колишнього районного містечка, а нині центру об’єднаної територіальної громади.