500 років тому, 8 вересня 1514-го, 30-тисячне військо Литви, Польщі та України під проводом князя Костянтина Острозького дощенту розбило 80-тисячну армію московитів. 
Російська пропагандистська машина, звісно, навіть не дискутує про цю дату, у кращому разі просто замовчуючи її. А ось рівняни, навпаки, вирішили звернутися до Президента України та Верховної Ради із пропозицією відзначити її на національному рівні.

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Спорт - не завжди мир

Живий голос Бабиного Яру

Запізніле умиротворення 

ЧИТАЙТЕ В РУБРИЦІ:

Від листа запорожців — до феєричного «Гопака»

Зі своїм статутом — до чужого монастиря

У своїй хаті — своя правда

Історія людства багата на приклади завойовницьких подій, боротьби різних народів і держав за свої інтереси. Українські землі неодноразово страждали від руйнівних і спустошливих процесів. Не стало винятком і ХХ століття, яке розпочалося Першою світовою війною. 

Більшість росіян упевнені, що Крим Україні «подарував Хрущов», а тому, мовляв, не гріх повернути «ісконно» російські території, не рахуючись ні з міжнародним правом, ні з думкою корінного народу, зведеного до національної меншини на рідній землі. Та мало хто знає, що нині російські Смоленськ і Таганрог — це колишні столиці сусідніх незалежних республік. Причому не часів «підкорення Очакова і Криму», а радянської доби. 
У царській тюрмі народів губернії нарізали не лише без урахування національного складу населення, а й усупереч йому, адже офіційно не існувало ні українців, ні навіть Малоросії, яка іменувалася Південно-Західним краєм Російської імперії. До речі, назва Південно-Західної залізниці, розташованої на північному сході нашої незалежної держави, — донині живий рудимент імперських часів.

У ДОБІРЦІ ЧИТАЙТЕ:

Містеру Горські — від хуліганів космосу

«Буря» над «Трояндою»

Кузня вільнодумства

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Українців кидали в атаку попереду танків

Вчасно не знесене владою — зруйноване народом

Кременець переміг Петербург

Франц проти Адольфа

У ДОБІРЦІ ЧИТАЙТЕ:

Опіка тиранів

«Талант не може брехати»

Краще бути «ізнасілованной», ніж «українізірованной»? 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Крилатий син України  

Дуліби й ірпіні — на грецькій землі

Від патріотичного духу — до ефективного руху

У генералів власна шкала мужності

До здобуття Україною державної незалежності цю масштабну історичну подію офіційна влада воліла замовчувати. Та і як можна було згадувати, коли битва, а радше її результати, проливала небажане світло на історію начебто безхмарних взаємовідносин двох сусідніх народів.
Понад те, нищівна поразка північного сусіда стала історичною раною для російських вояків і водночас — своєрідним зубним болем для науковців, громадськості, всіх, кого цікавить минуле Батьківщини.
Кілька років тому один із відомих ведучих російського телевізійного каналу назвав сюжет про річницю битви «Опа, опа — війна під Конотопом». В’їдливо мережачи плетиво з вигаданих аргументів і фактів, він усіляко виляв журналістським хвостом, намагаючись із поразки зліпити таку-сяку пластилінову кулю.