У фокусі її уваги — інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН-УПА. Адже на цю Покрову ще живі колишні вояки Української Повстанської Армії, які об’єдналися у Волинське братство імені Клима Савура, патріоти краю відзначають 72-гу річницю з моменту створення цієї армії без держави.

Представлену до уваги глядачів експозицію створено на унікальних матеріалах, що їх свого часу розсекретила СБУ і передала у державний музейний фонд. На стендах — оригінальні документи, фотографії та речі українських повстанців 1940—1950-х років.

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Поет, який став енциклопедистом

Життя — за золото, твори — з димом

Перекроїли, не запитавши 

У ДОБІРЦІ ЧИТАЙТЕ:

Нашого квіту — по всьому світу

Лідер з великою душею

Хто винайшов кіно? 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Пророцтво мрії

Яйце правди

Російська слава — українською ціною

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ 

Піонер американської літератури
Визвольні ігри
«Ярій, а не ридай»
«Братня допомога» по-російськи

З вибухом Першої світової війни в Галичині виник легіон Українських січових стрільців (УСС, ця абревіатура дала січовикам і другу назву — усуси). Завдання цього військового формування, по суті, чітко окреслено у відомій стрілецькій пісні: «За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ!» Тисячі українців записувалися в його лави добровольцями. З ким ставали на герць? «Розпочали стрільці січовії з москалями тан», — уже цей рядок з відомого гімну УСС «Ой, у лузі червона калина» дає вичерпну відповідь. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Дві сторони медалі
Коли ліва рука не відає, що творить права
Поет ніс на своїх плечах історію
Імперські амбіції — будь-якою ціною

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Перед тим — Крагуєваць, тепер — Донбас

Вулиці дав назву інститут

Справжня історія завжди небезпечна 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ  

 Від пограбування — до прислужництва
Біда, коли правда страшніша за Пугачова
Тяжке похмілля «переможної» війни
Як чумаки Росію врятували

Він із тих, хто не тільки вивчає, а й творить історію. Добре пам’ятаю грудневий вечір 2013-го в одному із закладів громадського харчування Києва. Активісти, які згодом утворили Громадський сектор Майдану, обговорювали, як краще об’єднати зусилля для боротьби з режимом Януковича. В’ятрович тоді був не у краватці, як оце зараз, а у сірому «домашньому» светрі. І ніхто навіть не міг тоді подумати, що через кілька місяців він опиниться у кріслі директора Інституту національної пам’яті.

Тоді йому і його друзям випало організовувати акції як революціонерові (чогось ми, звикнувши до словосполучення Революція гідності, не стали називати її учасників революціонерами). Нині він нарешті має змогу оцінювати сьогодення саме як історик.