Рівненська школярка Маріанна Турбал знає все чи майже все про виникнення та «поведінку» землетрусів — навіть створила спеціальну сучасну програму з їхнього прогнозування. Та коли 11 березня Японія здригнулася від потужного підземного поштовху, юна винахідниця зацікавилась: а чи спрогнозувала б цей землетрус її програма?

— Ми задали програмі відповідні параметри, і вийшло, що прогнозовані траєкторії солітонів перетнулися в точці, дуже близькій до епіцентру основного удару. Це означає, що якби запустили програму раніше, спрогнозували б землетрус у Японії, — запевняє Маріанна.

Звичайний хлопчина з кримського села Міжводне Еннан Умєров нещодавно став відомим далеко за межами своєї батьківщини. Талановитий 15-річний юнак створив унікальну розробку хвильової енергетичної установки. Цей винахід школяра може забезпечити електрикою все узбережжя Чорного моря.

Цього року Еннан з Лос-Анджелеса привіз до України перемогу в престижній Міжнародній виставці науки та техніки Intel ISEF, що зібрала талановиту молодь з усього світу.

Ще не так давно ідеї про грандіозні перспективи виготовлення матеріалів та пристроїв на атомному та молекулярному рівні сприймалися як наукова фантастика. Сьогодні нанотехнології не тільки стали звичними для наукової спільноти, а й упевнено входять в наше повсякденне життя і сприймаються в суспільстві як засіб швидкого розв’язання майже всіх завдань людства. Чи виправдана ця ейфорія та як можна втілити нанотехнологічні мрії в реальність, розповів кореспонденту «УК» вчений секретар Інституту монокристалів НТК «Інститут монокристалів» НАН України Ігор ПРИТУЛА. 

Здавалося б, у час високих технологій і фантастичних інновацій нас важко чимось здивувати. Ми настільки звикли до незвичайних інженерних рішень, що будь-яке з них лише зрідка змушує здивовано звести брови. Світ швидко змінюється, а технічна його складова — і поготів. Та все-таки є ідеї, які не перестають дивувати.

Чи знаєте ви, що на Землі нині вже більше мільярда автомобілів.

Політичні ток-шоу, розважальні програми, численні «фабрики», «кухні», «майдани» — російські ведучі практично всюди. Колись у себе вдома вони мали високі рейтинги і, поза сумнівом, непогані гонорари. Тільки ті часи давно минули, на російському телебаченні з’явилися нові, молоді й популярні журналісти. Їх там пестять, виховують, розкручують. А колишні зірки затишно і привільно почуваються на українському телебаченні.

Журналіст Отар Кушанашвілі, який заробив собі ім’я на скандалах та ненормативній лексиці, якось в інтерв’ю поскаржився, що справи його на російському медіа-просторі похитнулися. 

Телеканал СТБ  взявся допомогти сільським чоловікам знайти свою половинку — нещодавно тут стартувало реаліті-шоу  «Фермер шукає дружину».  Чому саме ця тематика припала до душі ініціаторам, розпитуємо керівника  проекту Олену РОМАНЕНКО.

Тетяна — людина-захоплення, якій Бог дарував ще й художній талант. Живе в місті Борщів на Тернопільщині, але в юності потягнуло її навчатися далеко від рідної домівки в московському агроінженерному університеті. Та душа прагнула творчості, незвіданого. Цікавила графіка, хоч особливої уваги приділити їй не могла. Змусили зробити це згодом певні сімейні обставини. Щоб відійти від неприємного, яке вготувала їй доля, вирішила зануритися в мистецтво, пізнання рідного краю.

У п’ятнадцятихвилинному фільмі «Крос», з яким кінорежисер Марина Врода перемогла цього року в конкурсі короткометражок на міжнародному кінофестивалі в Каннах, старшокласник сачконув із тривіального шкільного пробігу на уроці фізкультури в приміському гаю і несподівано стартував на дистанції в іншому напрямку — до самого себе.

Закінчується період відпусток. Сонце, море, гарячий пісок, свіже повітря — здавалося б, можливостей для оздоровлення безліч. Але чомуcь "урожай", який іноді доводиться збирати відпускникам, виявляється зовсім не таким, на який  очікували. Для деяких із них вересень ознаменувався низкою захворювань. Кашель, нежить, температура, слабкість — і все це замість очікуваного припливу сил та покращення здоров'я. Що це, грип чи нова інфекція?

Цікаво, що за ці роки місцева влада обіцяла цьому святу не тільки всеукраїнський, а навіть міжнародний статус. Але й без нього фестиваль завоював велику прихильність у жителів Тернопілля та сусідніх областей, серед його учасників і громадян інших країн. Бо це — розкрилля української душі, де почастують борщем і рецептом поділяться, де очі заворожить борщівська чорна сорочка та багатоцвіття вишивки.