Початок масштабним репресіям проти української інтелігенції поклала так звана Шахтинська справа 1928 року, жертвами якої стали інженерні кадри Донбасу. 1930 року настала черга інспірованої чекістами міфічної «Спілки визволення України», членами якої оголосили 45 видатних представників наукової і культурної еліти. Один із слідчих у цій справі — Соломон Брук — напрочуд точно сформулював отримане завдання: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна. Коли не поставимо — перестріляємо».  

Звичайно, цю операцію не порівняєш із Битвою за Дніпро чи «Багратіоном». Але бої тут, у степу, були не менш жорстокими: радянська армія втратила близько 280 тисяч вояків, вермахт недорахувався 13 дивізій… Один з рубежів, який конче треба було здолати, — легендарна Савур-могила… 

День рідного  міста харків’яни відзначили  гучно і масштабно: програма заходів розтягнулася майже на весь тиждень. А в 70-річний ювілей визволення першої столиці від німецько-фашистських загарбників, який святкували минулої п’ятниці,  на головному майдані Свободи, крім параду та концерту, зіграли  ще й тисяча музикантів з 16 військових оркестрів.  

22 липня, коли минув рік по його смерті, це ймення не полишило Майстра. Кіноглядачі, шанувальники театрального мистецтва, критики ще не один десяток літ вважатимуть ім’я Богдана Сильвестровича Ступки — народного артиста СРСР, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка — візитною карткою українською акторського мистецтва.

Кажуть, мистецтво цікавиться особистостями. Такої особистості, якою був Богдан Ступка, українському мистецтву бракуватиме повсякчас. Рік без Майстра — цьому доказ. 

Навряд чи хоч колись науковці встановлять точну кількість українських сіл, знищених гітлерівськими карателями за роки війни. Далеко не про всі лісові хутори, що згоріли разом з усіма жителями, було кому згодом розповісти, адже навіть у велелюдному Копищі Олевського району на Житомирщині, де мученицькою смертю загинуло 2887 осіб, лише небагатьом вдалося дивом вирватись із вогняного пекла. Серед загиблих — 1347 дітей віком до 12 років. Для декого з них, як для дівчинки, народженої Софією Чернухою 13 липня 1943 року, перший день життя став останнім. На тілах матері та її немовляти, знайдених після відходу карателів, односельці нарахували 25 і 5 багнетних ран відповідно. Це лише одна з деталей страшної трагедії, якій судилося стати наймасштабнішою на території області за часів її окупації гітлерівцями. 

Найбільша затока північного Аральського моря  з 1961 року названа іменем  Тараса Григоровича Шевченка. Географічний об’єкт перейменовано у зв’язку з участю Кобзаря в науковій експедиції 1848—1849 років. Цьогоріч виповнюється 165 років з її початку, і з цієї нагоди вийшло у світ історико-біографічне дослідження чернігівця Ігоря Галутви «Він був мені друг, товариш і командир». Винесені у заголовок слова є цитатою з листа Тараса Григоровича, написаного  княгині Варварі Рєпніній про військового моряка і видатного географа Олексія Бутакова.

  Молотків, Осники… Села-сусіди, які підпорядковані у Лановецькому районі на Тернопіллі одній сільраді. Села, яким доля та історія  принесли велику трагедію. Сталося це 70 років тому. Фашисти спалили ці населені пункти,  заживо згоріли, були розстріляні, закатовані 804 жителі. Вони, як сказав колись тернопільський поет Борис Демків, згоріли, щоб війна у Лету канула навіки. 

У липні цього року в Україні та Польщі відзначатимуть сумні 70-ті роковини так званої «волинської трагедії». Із чим ідуть волиняни до цієї дати? Які висновки зроблять два народи, приречені на цій землі жити по сусідству? Чи вистачить мужності й мудрості простити взаємні прогрішення і жити далі у добрих сусідських відносинах? 

Ми відсвяткували 68-у річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Відбулися традиційні урочистості, мітинги, покладання квітів до пам’ятників Слави і вшанування тих, хто, здійснивши героїчний подвиг, нині залишається з нами. Ось тільки їх — тих, хто пройшов крізь воєнне лихоліття, хто наближував перемогу, — залишається серед нас дедалі менше. Час іде, змінюються покоління. Тож тим більшою пошаною оточені наші ветерани. Багато українців продемонстрували свою повагу до їхнього подвигу, одягнувши в цей день Георгіївські стрічки.

Загалом День Перемоги наші співвітчизники називають особливим святом, значимість якого щороку зростає. Це підтвердили і соціологічні дослідження. Так, згідно з опитуванням, проведеним компанією Research & Branding Group, для 82% українців День Перемоги є великим святом. У 68% українців є родичі та близькі, які загинули під час Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. 87% українців знають про життя своїх близьких і родичів під час війни: 44% опитаних багато дізналися безпосередньо з розповідей, сімейних архівів, а 43% знають про життя своїх близьких і родичів у роки війни в загальних рисах, повідомляє інформаційне агентство УНІАН.

Як святкували День Перемоги у регіонах України, розповідають журналісти «Урядового кур’єра». 

озгром ворога під Сталінградом поклав початок докорінному перелому як у ході Великої Вітчизняної, так і Другої світової війни, став видатною воєнно-політичною подією. Влітку 1942 року німецько-фашистська вояччина розгорнула наступ із метою виходу до нафтових районів Кавказу, родючих земель Кубані та нижньої Волги. На Сталінградському напрямку у запеклих боях війська Сталінградського і Південно-Східного фронтів у взаємодії з Донським фронтом вимотали противника, відстояли місто і створили передумови для переходу у контрнаступ. Битва тривала 200 днів і ночей: оборонна з 17 липня 1942-го, наступальна — з 19 листопада 1942 року до 2 лютого 1943-го. Було оточено 330 тисяч гітлерівських військ (22 дивізії і 160 окремих частин), узято в полон 91 тисячу. У битві на Волзі з боку радянського командування виявилися нові риси стратегічного та оперативного воєнного мистецтва, які знайшли свій розвиток у подальших наступальних операціях. Перелом відбувся і в роботі всього радянського тилу, народне господарство, воєнна економіка вже могли забезпечувати фронт всім необхідним для боротьби з ворогом.