Експерти аграрної галузі одностайно зазначають: із настанням кліматичних змін орні землі України дедалі нагальніше потребують зрошення дедалі більших площ. Однак ситуація щодо цього на наших теренах не поліпшується, навпаки, погіршується.

Якщо у 1990 році площа зрошуваних земель становила 2,29 млн га, то торік, як повідомляє Державне агентство з водних ресурсів, ця площа всохла до 551 тис. га. Ми вже приділяли цій проблемі чимало уваги на наших шпальтах («УК» № 94, 95, 145 та 203 від 21 травня, 30 липня та 20 жовтня 2020 р.), однак варто нагадати, звідки вона виникла.

Чому пересохло зрошення

Одна з причин — розпаювання землі й перехід її у приватну власність. Про те, у чиєму віданні мусять перебувати землі під зрошувальними мережами, насосними станціями та іншими гідротехнічними об’єктами, ніхто не подумав. Не подбали й про те, за ким закріпити право власності за цими об’єктами.

Вони лишилися без господаря, тож стали дуже привабливими для розкрадання. Нині просто запустити ту систему, що була тридцять років тому, неможливо.

Аграрні компанії не проти створити нові зрошувальні системи своїм коштом, але тут є суттєві перепони. Найперше, оте саме земельне питання. Ну що робити, коли побудувати насосну станцію і прокласти від неї мережу треба на землі сусіда, інакше не виходить, а він не хоче?

А підключити її до електромережі? Хто на цьому обпікся, нарікають — умови того підключення так виписано, що формально виконати їх майже неможливо. Натомість пропонують свої послуги якісь начебто незалежні енергетичні компанії, що, як правило, належать родичам та друзям окремих представників місцевої влади і правлять за свої послуги непомірну платню — і спробуй відмовитися («УК» № 218 від 10 листопада 2020 року)! А як формують тарифи на постачання води — це взагалі одна з найпотаємніших загадок Всесвіту…

Тож аграрії давно вже порушували питання про створення організацій водокористувачів (ОВК), які б узяли на себе обслуговування зрошувальних систем та постачання водою своїх членів. І ось нарешті в цьому питанні відбулися помітні зрушення.

В очікуванні зрушень

Робоча група, створена при Мінекономрозвитку за участі представників аграрних асоціацій, напрацювала проєкт закону України про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель. Група народних депутатів внесла його до парламенту під реєстраційним номером 5202, цей законопроєкт підтримав профільний парламентський комітет з аграрної політики.

Як зауважили в Мінекономрозвитку, законопроєкт закладає правове підґрунтя для створення й функціонування ОВК, зокрема, надає їм можливості управління об’єктами меліоративної інфраструктури нижчого рівня (тобто тими, що постачають воду безпосередньо до полів). З’являються можливості для інвестицій у цю інфраструктуру, не членами ОВК, а сторонніми інвесторами. Держава ж отримає значне зменшення витрат на утримання та адміністрування згаданої інфраструктури.

З цього приводу заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тарас Висоцький зазначив: «Створення організацій водокористувачів збільшить зацікавленість агробізнесу в будівництві нових меліоративних систем через спрощення адміністративних процедур та можливість самостійного фінансування будівництва аграріями. Реалізація законопроєкту надасть поштовх для зрошення сільськогосподарських земель та збільшення площ під агровиробництво. Також модернізація та будівництво нових меліоративних систем підвищить якість та родючість ґрунтів, що в свою чергу збільшить ефективність сільського господарства».

Суттєві зауваження

До цього законопроєкту, попри всю важливість питань, які він покликаний вирішити, є й суттєві зауваження, зокрема від головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України. Більшість із них стосується некоректності застосованої термінології і неузгодженість у визначенні функцій установ та організацій, що здійснюють діяльність у цій сфері. Привести законопроєкт у відповідність до тих зауважень буде більш-менш легко.

Утім, є й зауваження дуже суттєві і виправити їх буде складно, зокрема у разі, коли сфера дії пропонованого законопроєкту перетинається із чинними законами і суперечить їх положенням. Так, згідно із законопроєктом пропонується дозволити приватизацію насосних станцій, тоді як Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» прямо це забороняє.

Щоправда, законодавці вважають, що ця норма застаріла і потребує удосконалення. Але в будь-якому разі норми цих двох законів слід привести у відповідність, інакше не уникнути різночитань і породжених ними зловживань.

Так само чинне законодавство не містить механізмів, за якими приватні підприємства чи особи могли б фінансувати ремонт, оновлення об’єктів меліоративної інфраструктури та побудову нових. Тут також треба вносити зміни в законодавство, але не в цей законопроєкт, бо він стосується дещо іншого аспекту.

Також пропонується передавати ОВК безхазяйні об’єкти меліоративних систем, але не уточнюється, які докази ОВК має навести на підтвердження того, що об’єкт дійсно є таким. Навіть ще гірше: якщо під час розгляду заявки ОВК на таку передачу виявиться, що насправді цей об’єкт не є безхазяйним, уповноважений державний орган не може відмовити в передачі об’єкта на цій підставі. До яких зловживань це може призвести — навіть важко уявити!

Утім, є положення ще більш дивовижне. Цитуємо: «Органи, визначені частиною третьої цієї статті, зобов’язані прийняти рішення про передачу організації об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем протягом 20 днів з дня отримання відповідної заяви організації». Головне юридичне управління з цього приводу слушно зауважує: законодавчий акт не може містити подібні зобов’язання. Державний орган повинен приймати рішення окремо в кожному випадку.

Додамо, що це положення, попри всю його недоречність, виправляється доволі легко. Слід замінити слова «про передачу» на «щодо передачі», і все стає на свої місця. Що державний орган вирішить щодо тієї передачі, це вже його компетенція.

Також юристи головного управління слушно вказують, що скасування вимоги про отримання дозволів на спеціальне водокористування для потреб меліорації земель у разі використання води з водних об’єктів загальнодержавного значення може становити загрозу для таких об’єктів. Адже запаси води в кожній водоймі не безмежні, мають бути якісь норми, скільки води можна використати з певної річки чи озера без шкоди для них!

Це саме стосується і скасування вимоги, за якою проєктна документація на роботи з меліорації повинна містити й оцінку впливу цих робіт на довкілля та довідку про екологічні наслідки. Використання води, згідно із законопроєктом, відтепер мають регулювати ОВК, що суперечить Водному кодексу України.

Із цих і подібних їм прикладів бачимо, що шлях законопроєкту до остаточного ухвалення буде довгим і тернистим. Адже проблема задавнена, з її розв’язанням тягнули невиправдано довго, що призвело до її поглиблення.

Верховна Рада 27 квітня передала законопроєкт на доопрацювання в Комітет з питань аграрної та земельної політики. Певна річ, він дійсно потребує доопрацювання, але тепер, за регламентом, доопрацьований документ може бути винесено на розгляд лише наступної сесії парламенту, тобто восени. Між тим, нинішнє літо, імовірно, буде не менш спекотне за торішнє, а зрошення як не було, так і нема.