Відзнаки родинам загиблих військових, яким посмертно присвоєно звання Героя України, вручив Президент Володимир Зеленський.

Промовистий історичний факт. Коли в роки Другої світової війни розпочалося визволення України від нацистських агресорів, бійцям на передовій підвозили не тільки боєприпаси, а й примірники українського журналу гумору та сатири «Перець». А іноді це популярне видання замість листівок кидали з літаків. Отож, поза сумнівом, журнал «Перець» працював для перемоги, оскільки твори його авторів — письменників та художників-карикатуристів піднімали бойовий дух бійців в окопах ще краще, ніж наркомівські сто грамів оковитої. 

Українське підприємство «Харківський бронетанковий завод» уперше провело глибоку модернізацію командирського танка Т-64БВК, а також з призначенням у квітні цього року на посаду директора ХБТЗ Германа Сметаніна на підприємстві здійснено докорінні перетворення. За твердженням працівників заводу, на підприємстві відбулася велика активізація виробництва, яка стосувалася кожного підрозділу. Робота стала більш динамічною та енергійною, все ожило.

Україна велика. Вільна. Незалежна. Мирна. Усе це завдяки нашим військовим, захисникам, усім видам і родам військ, до яких ми не відчуваємо нічого іншого, ніж гордість, гордість і ще раз гордість. На цьому Президент Володимир Зеленський наголосив у Харкові на площі Свободи під час урочистостей з нагоди Дня Збройних сил України. 

Після вікопомного розпаду СРСР наша країна успадкувала одне з найпотужніших військових угруповань у Європі. Чого варті, скажімо, 43 ракетна армія, оснащена міжконтинентальними балістичними ракетами з ядерними боєголовками чи повітряний флот стратегічних бомбардувальників! Та за наступні понад два десятиліття різні керманичі поступово перетворювали армію на гидке каченя. Упродовж десятиліть відбувалися масові скорочення кадрових військовослужбовців, дехто з них сам у відчаї полишав службу, не вбачаючи в армії жодної перспективи. 

Для військового підрозділу сім років — ціла епоха, коли з’явилися власні традиції, символи та надбання, які роблять бригаду не схожою не жодну іншу. Увесь цей час воїни 14-ї пишуть власну героїчну історію, яка є і буде особливою сторінкою в історії українського війська.

Упродовж місяця юнаки з різних областей нашої країни проходили підготовку на базі Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота в селищі Оршанець на Черкащині. Серед тих, хто готує спеціалістів-прикордонників, зокрема навчає строковиків азів прикордонної військової служби, був і начальник центру підготовки молодших інспекторів підполковник Роман Науменко. На плацу прикордонного навчального закладу 450 військовослужбовців строкової військової служби цими днями урочисто присягнули на вірність українському народові. Це один з найважливіших ритуалів, який психологічно наснажує молоде поповнення прикордонників.

«Вогонь запеклих не пече» — ці Шевченкові слова стали гаслом на нарукавній емблемі 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Військову частину сформовано в час, коли «Гради», «Смерчі» російської агресії спалювали вогнем українську землю, — 9 вересня 2014 року. У жовтні бригада вже виконувала бойові завдання в зоні проведення АТО. У тей гарячий період тоді ще майора Романа Дудченка призначили командиром 142 окремого артдивізіону. Створював його з нуля. Бойове хрещення підрозділу відбулося в боях за донецьке летовище. Нині Роман Дудченко має звання полковника і вже понад рік командує 44 бригадою, що дислокується в Тернополі.

Що відбувається на передовій? У яких умовах воюють українські військові? Які вони, наші нинішні захисники? Про що мріють і яким бачать своє майбутнє? Сьогодні розповідаємо про службові будні підрозділів оперативно-тактичного угруповання «Північ»

Рідко яке зведення штабу ООС обходиться без тривожних повідомлень з району шахти «Бутівка». На ще зовсім недавно успішному підприємстві, де видобували понад 600 тисяч тонн унікального вугілля на рік, тепер копають укриття від мін та снарядів, якими щедро поливають цю місцину російські найманці та їхні посіпаки з так званої ДНР. І замість чорного золота «Бутівка» відправляє в госпіталі поранених, а рідним та близьким з обох боків фронту — труни із загиблими.