За сприяння НАН України 2013 року побачили світ  «Вибрані праці з фольклористики» у двох томах, а також «Літературознавчі праці» Ореста Зілинського. Їх  підготував до друку академік Микола Мушинка із Словаччини. Видання  приурочено до 90-річчя видатного україніста, славіста, фольклориста. А ще вони стали своєрідною реабілітацією  Ореста Зілинського на українській землі. Життям і творчістю Ореста Зілинського наш кореспондент поцікавився в академіка Миколи Мушинки, який приятелював з видатним фольклористом і славістом, досліджує його науковий доробок.    

Один давній знайомий якось знічев’я зізнався: давно відчував антипатію до Донбасу. Каже, після закінчення столичного університету був ладен їхати за розподілом у будь-яку з областей, окрім двох — Донецької та Луганської. Зрештою, саме про таке ставлення до краю лаконічно колись сказав поет: «Не Україна і не Русь, боюсь, Донбас, тебе боюсь…» 
Чого у конкретному разі остерігався мій знайомий? Бо в нього, як і в багатьох співвітчизників, промисловий край викликав стійкі асоціації: заводські димарі, шахтні копри і терикони, які забруднили довкілля. А щодо всього іншого Донбас довго був своєрідною терра інкогніта, оскільки споконвічні багатющі народні традиції відійшли на другий план, бо не дуже вписувалися у тодішню характеристику індустріального краю — «всесоюзна кочегарка», «становий хребет економіки». 

Йдеться про його дилогію «Час смертохристів. Міражі 2077 року» та «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Але спочатку кілька слів про автора цих романів. 

У потоці сучасної літератури з його глибинами і мілинами, в якому останні переважають, важко зорієнтуватися масовому читачеві. А тут ще й пресловута глобалізація на голови нашого каламутного суспільства та брак моральних гальм…
З-поміж українських видавництв, які вирізняються тематичним спрямуванням своєї продукції, її глибиною і важливістю для оновлення суспільства — київська «Криниця», хоч вона і не найпотужніша за кількістю видань та їхніми накладами. Далеко за межами України відома її Шевченкіана, грунтовні й популярні видання про обшири вітчизняного образотворчого мистецтва на межі двох тисячоліть, серія інших книжок, яку об’єднує тематика «В обороні роду і держави». 

Мабуть, не варто багато говорити про те, що значить для українця народна пісня. Це — невичерпне джерело нашої духовності, дбати про чистоту якого — священний обов’язок кожного. Адже аморальне суспільство, як відомо, гине. 

Ірина Мацко спочатку здобула диплом економіста, за деякий час стала студіювати в Українській академії друкарства, а нині працює бібліотекарем центральної дитячої бібліотеки в Тернополі. Це не метаморфози, навпаки: дієві кроки до свого покликання, захоплення й творчості. Адже сенсом її життя стали книжки. Ірина не лише наповнює їх своїми казками, оповіданнями та жіночими історіями як знана письменниця, а й ілюструє, дбає про художнє оформлення. 

«12 раундів до мети» — з такою назвою в Сумах презентовано книжку відомого українського боксера Тараса Шелестюка. Завдяки гучним перемогам на європейському та світовому рівнях ім’я цього спортсмена добре знають численні шанувальники рингу. Однак недавно він постав перед земляками не як майстер шкіряної рукавички, а як автор обсягової книжки. Про це розмова з кореспондентом «УК». 

Ці міфи про автора таких неперехідних шедеврів, як «Інтермецо», «Цвіт яблуні», «Тіні забутих предків», ми вивчали в школі, повторювали в університеті. Про наше традиційне сприйняття Коцюбинського — революційний соціал-демократ, автор піднесеної на найпочесніше місце в ієрархії його творів повісті «Фата моргана»; сумлінний послідовник Горького, який під час написання свого твору, перейнятого апофеозом революції, радився з Леніним пише у своєму романі «Що записано в книгу життя (Михайло Коцюбинський та інші). Біографія, оркестрована на дев’ять голосів» і Михайло Слабошпицький. Він наголошує: це найзагадковіший український письменник. 

Передовсім слід зазначити, що попри численні фототипічні і факсимільні видання творів Шевченка, поему «Гайдамаки» 1841 року не випускали в такий спосіб жодного разу. Пропоноване відтворення «Гайдамаків» із граничною точністю передає особливості конкретного примірника з фондів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Ретельно підібрано відповідний гатунок паперу сторінок і обкладинки. Щоправда, як відомо, в оригіналі друк перебивається на зворот сторінки — у факсиміле для зручності читача цей недолік усунуто.  

Така майже містична деталь: одного разу я запитав себе: про кого з наших видатних, але не знаних загалом людей хотів би прочитати роман? Звичайно, про Юрія Немирича. Про феноменальну постать українського інтелектуала із XVII століття, який уклав оригінальну геополітичну концепцію, що могла стати рятівною для України. 
Тож «Немиричів ключ» Івана Корсака для мене — маленька сенсація. Я мовби телепатичною мовою послав сигнал Корсакові, а він прийняв його і відповів мені книжкою (цей роман побачив світ торік).